√лавна€ ќ сайте

–еферат :" ощей “рипетович: словТ€нський сл≥д (реферат)"

–еферат на тему:
 ощей “рипетович: словТ€нський сл≥д
¬есь цей прометењвський мотив вТ€зн€,
вогню ≥ птаха спонукаЇ шукати
паралелей у словТ€нських м≥фолог≥чних
у€вленн€х. ѕри цьому сл≥д прийн€ти
зауваженн€ в≥домих досл≥дник≥в ¬.
≤ванова та ¬. “опорова, що при
реконструкц≥њ м≥фолог≥чних реал≥й
сл≥д вважати суттЇвим не т≥льки
семантичн≥ та граматичн≥, але й звуков≥
звТ€зки, котр≥ нав≥ть вважали
випадковими: "... “ому тут важливим
ви€вл€Їтьс€  встановленн€ звТ€зк≥в не
т≥льки м≥ж пох≥дними в≥д одного корен€,
але й м≥ж словами р≥зних корен≥в з
под≥бним звуковим складом. ” звТ€зку з
такою групою сл≥в можна вважати
потенц≥йно ймов≥рним використанн€
всередин≥ одного тексту набору
близькозвучних основ, що належать до
сакральноњ лексики".
Ќа наш погл€д, такою паралеллю Ї казка
про визволенн€ закутого  още€, €кий
мучитьс€ у каземат≥ войовниц≥
(¬асилиси), у казан≥, п≥д €ким горить
вогонь, ≥ з  ощеЇм боретьс€ герой п≥сл€
того, €к сам напоњв ≥ визволив на волю
через доброту свого серц€ (тобто
Ђпо-дурномуї, що зближуЇ його з
ѕерсефалем, €кий теж пов≥вс€
Ђпо-дурномуї). —л≥д мотиву закутост≥
 още€ на€вний у епос≥ У—лово о полку
≤горев≥мФ, де поразка (полон)
осмислюЇтьс€ €к перес≥данн€ у Ус≥дло
кощеЇвеФ .
“лумаченн€, за €ким слово УкощейФ
походить з тюркського Укошч≥Ф (gosh-chy) Ц
УполоненийФ, УрабФ, "слуга при кон≥",
в≥рне у тому сенс≥, що в пер≥од ранн≥х
тюрко-словТ€нських контакт≥в на
основ≥ тюркськоњ мови по€снене вже на
той час незрозум≥ле словТ€нське слово
УкащейФ, УкаштейФ, в≥рог≥дно, беруче
св≥й вит≥к в≥д етнон≥му УкасситиФ або
пра≥нд≥йського теон≥му У ш≥т≥гарбхаФ
(Улоно земл≥Ф). ќстанн€ Ч це ≥мТ€
божества, €ке зображалос€ тримаючим у
л≥в≥й руц≥ лотос ≥з деревом бажань, а
правою доторкаЇтьс€ земл≥  (в≥н же Ц
китайський бог пекла ƒ≥цзан-ван ≥
€понський ƒз≥дзо). ¬ античн≥й традиц≥њ,
що синтезувала в соб≥ у€вленн€
—ередземноморТ€ та Ѕлизького —ходу,
Удитина на лотос≥Ф символ≥зуЇ п≥вн≥ч
(јнт≥ох јф≥нський, ≤≤ ст.). Ќачебто 
дитина тут символ≥зуЇ јполлона: У“и,
котрий сидиш на лотос≥ та осв≥тлюЇш
весь св≥т, котрий створив на земл≥ жив≥
≥стоти ... так само €к ти приймаЇш у
п≥вн≥чних частинах  (ќ≠ќљ ѕДќњќє ќ≤ќњѕБѕБќ±
ќЉќµѕБќµѕГќє) образ немовл€ти, сид€чого на
лотос≥ ... в п≥вденних частинах (ќ≠ќљ ѕДќњќє
ќљѕМѕДќњќљ ќЉќµѕБќµѕГќє) Ц образ €струба, через
котрого ти надсилаЇш у пов≥тр€ спеку (у
прац≥ суф≥€ —ухравард≥ Уѕосвист
—емургаФ цю функц≥ю виконуЇ птиц€
—емург, Ч ќ.√.)... у зах≥дних област€х (ќ≠ќљ
ѕДќњќє ќїќѓќ≤ќ± ќЉќµѕБќµѕГќє) у тебе образ крокодила,
хвоста зм≥њ, зв≥дки ти надсилаЇш дощ ≥
сн≥г; у сх≥дних частинах (ќ≠ќљ ѕДќњќє
ќђѕАќЈќїќєѕОѕДќЈќљ ќЉќµѕБќµѕГќє) Ц крилатого дракона
≥ несеш пов≥тр€ну царську корону,
котрою ти перемагаЇш у боротьб≥ п≥д
небом  ≥ на земл≥Ф.
ј ’≥рань€гарбха Ч це золотий
€йцепод≥бний зародок (пор.: смерть
 още€Ц ш≥т≥гарбхи знаходитьс€ поза
ним, у €йц≥, тому в≥н умовно
безсмертний), що, начебто, плавав у
косм≥чних водах ≥ дав початок
¬сесв≥тов≥.  ¬≥н же Ч початкова форма
ѕраджапат≥ (У¬олодар потомстваФ), €кий
прагнув згвалтувати свою дочку ”шас
(планету ¬енера) ≥ €ка, вт≥каючи,
перетворилас€ на лань. ” грек≥в в≥н
в≥домий €к У“ой, хто ссе лань
(домагаЇтьс€ лан≥)Ф (“елеф), син √еракла
≥ јвги, цар анатол≥йськоњ ћ≥с≥њ, €кого
т€жко поранив списом јх≥ллес, а пот≥м
вил≥кував ≥ржею з≥ свого списа (пор. з
мотивом пораненн€ ≥ л≥куванн€
 орол€Ц–ибалки у цикл≥ сказань про
√рааль). ¬≥н же Ч вищезгаданий
хатто-хетський “елеп≥нус, бог
родючост≥, €кого теж
Ул≥куютьФ(пробуджують в≥д сну, через
€кий гине св≥т) жалом (бджоли, тобто
комахи; пор.: јх≥ллес Ч вождь племен≥
м≥рм≥дон€нЦУмурахФ).
Ѕог Ў≥ваЦ–удра, син ”шас,  обуривс€
≥нцестом ѕраджапат≥ та ”шас,  але той
пооб≥ц€в в≥ддати –удр≥ владу над
зв≥риним св≥том ≥, €к на нас, це мало
узаконитис€ у вигл€д≥ шлюбу –удри з
дочкою ѕраджапат≥ Ч володаркою л≥су ≥
зв≥р≥в јртхамадх≥ (аналог јртем≥ди).
јналог≥чно “елеп≥нус за пор€тунок
сонц€ з полону бога океану јруни
отримуЇ за дружину дочку володар€
водноњ стих≥њ.
≈п≥тет  още€ У“рипетовичФ може бути
повТ€заний з≥ старо-слов. Утерп≥тиФ
(трьп√¶ти), €ким книжники –ус≥ переклали
грецьке ѕНѕАќњќЉќµќљќњ (hypomeno) Узалишатис€
(певний час на м≥сц≥), витримувати,
терп≥тиФ. ” реал≥€х прасловТ€н
молодш≥ отроки Ц ≥н≥ц≥анти, €к≥
називаютьс€ у джерелах Укоще€миФ Ч
УрабамиФ, д≥йсно терпл€ть (пор. з тюрк.
"сабур" Ч "терпеливий, витривалий"  >
—абуров): У... ≥н≥ц≥анта завжди тримали
в стан≥ жарт≥в ≥ насм≥шок, п≥дкреслюючи
цим його окрем≥шн≥сть в≥д соц≥ального
св≥ту ≥ його ритуальну смерть ≥ таким
чином вчин€ючи з ним протилежне
загальноприйн€тному у св≥т≥ людей. ƒо
таких насм≥шок належить називанн€
≥н≥ц≥ант≥в Ц отрок≥в коще€миФ. як
правило, так≥ "кощењ" прислуговували
дружинникам, догл€даючи њх коней.
√рецька м≥фолог≥€ знаЇ √≥ппомена
(√≥помена), €кий здобув за допомогою
хитрощ≥в у випробуванн≥ ≥н≥ц≥ального
характеру за дружину войовницю Ц
б≥гунку јталанту, приналежну до кола
м≥ф≥в про вищезгадану јртем≥ду, богиню
л≥с≥в та зв≥р≥в. јталанта
запропонувала √≥помену змаганн€ з
б≥гу:  в≥н повинен був без зброњ б≥гти
попереду, а вона з≥ списом за ним ≥ у
випадку, €кщо наздоган€ла його, то
геро€ чекала смерть. √≥помен
перехитрив њњ за допомогою јфрод≥ти,
€ка дала йому золот≥ €блука, котр≥ сл≥д
було кидати п≥д час б≥гу (на наш погл€д,
м≥фон≥м √≥помен Ц У“ерпл€чийФ через
причетн≥сть його нос≥€ до б≥гу, а
в≥рн≥ше Ц п≥сл€ проходженн€ ≥н≥ц≥ац≥њ,
було переосмислене на √≥ппомен, де
Уг≥ппосФ Ц Ук≥ньФ; пор. з ≥менем
 ерсаспа, де УаспаФ Ц Ук≥ньФ).
јталанта, п≥д≥ймаючи €блука, в≥дстала
в≥д геро€ ≥ змушена була вийти за нього
зам≥ж. “обто реально житт€ геро€
залежало в≥д круглого золотого
предмета, €к у  още€ Ц в≥д €йц€ (щоб
добути його, ≤ванов≥ Ц царевичу , €вно
причетному до  упальськоЦ уберського 
циклу, сл≥д було в≥дбути невеличке
Узмаганн€Ф). јле √≥помен забув
в≥дд€чити јфрод≥т≥ ≥ та розпалила у
нього таку сильну пристрасть, що в≥н
обн€в свою наречену у храм≥  ≥бели.
–озгн≥вана богин€ обернула њх на лев≥в
(пор.: сл≥ди лев≥в зустр≥чають  руськ≥
богатир≥ у билин≥ про боротьбу ≤вана
√одиновича з  ощерищем).
Ѕатько √≥помена ћегар, беот≥йський
герой, син «евса ≥ н≥мфи √еран≥њ.
ќстанн€ була вр€тована в≥д потопу
криком журавл≥в (УгеранФ), тобто
ћегарове народженн€ повТ€зане з
водним хаосом ≥ ћегар ( = ћакара?) може
бути сп≥вставлений з ’≥рань€гарбхою
(Узолоте €йцеФ)Цѕраджапат≥, ≥менем
€кого називають праотц≥в людства
≥ндуси.
ћожливо, згодом на давньо-Ївропейськ≥й
основ≥ в≥дбулос€ народно-етимолог≥чне
осмисленн€ ≥мен≥ У“рипетФ через
на€вн≥сть у ньому того ж компоненту, що
й у теон≥м≥ Уѕраджапат≥Ф (pet- // pati-
Уволодар, пастух, батькоФ). ѕерший
компонент ≥мен≥ Ч У“ри-У Ч сл≥д, €к на
нас, п≥вставл€ти з≥ сх≥дно-романським
(давньо-балканським) УдрегайкаФ Ц
прекрасн≥ д≥вчата, св€т≥, прикрашен≥
кв≥тами, котр≥ на день св€того ≤вана 
(Усинз≥ЇнеФ Ц Усв€то≥ванц≥Ф),
танцюючи, обход€ть пол€,
УзабезпечуючиФ цим самим урожай.
ƒек≥лька д≥вчат зод€гнен≥ у чолов≥чий
од€г, демонструючи схожий танок  (у
словТ€н цей обр€д в≥домий у стосунку
до св€тоњ “р≥йц≥ €к УрусальнийФ; у
румун, навпаки, на “р≥йцю чолов≥ки
переод€гаютьс€ у ж≥ночий од€г ≥
демонструють войовнич≥сть, т.зв.
УкелушариФ).
У“рипетФ, отже, Ї означенн€м
пров≥дника сонму УдрегайокФ Ц
сх≥днобалканських м≥ф≥чних ≥стот
(УамазонокФ), в≥дпов≥дальних за
аграрний культ. ÷ього “рипета ми
ототожнюЇмо саме з украњнським
фольклорним ƒунайчиком, €кий Утанок
водивФ ≥ в≥д небезпеки бути ним
пом≥ченою ≥ Увз€тою у танецьФ
застер≥гаЇ мати дочку  (пор.: јгамемнон
попереджаЇ  л≥темнестру про те, що њй
не личить перебувати у Унатовп≥
воњн≥в", ≈вр≥п≥д, У≤ф≥ген≥€ в јвл≥д≥Ф,
35, cf. 1030, 1546;  ≤олай у У√еракл≥дахФ
говорить, що Уне можна д≥виць пускати у
натовп ≥ саджати бо€тьс€ нав≥ть б≥л€
в≥втар€Ф, 43 Ц 44).  ” словТ€н фольклор
ф≥ксуЇ переданн€ про красивого юнака
«м≥€, €кий вигл€даЇ "красних д≥вчат" ≥
€кщо зачаруЇ €кусь, то та невил≥ковна
нав≥ки ≥ в≥д цього коханн€
народжуЇтьс€ особлива людина, €ку
серби називають "«м≥й ¬огн€ний ¬овк".
” грек≥в бог ѕлутос, €кий у
јр≥стофановому УЅагатств≥Ф оточений
натовпом Ц охлосом колись чесних ≥
б≥дних, у своњй ≥постас≥ јњда Ц ѕлутона
викрадаЇ ѕерсефону п≥д час њњ танц≥в з
подружками. ѕлутос €к син ƒеметри ≥
яс≥она Ї братом ѕерсефони, що Ї
св≥дченн€м того, що у архањчн≥ часи вс≥
д≥вчата до зам≥жж€ користувалис€
повною сексуальною свободою ≥ жили
разом з юнаками у Узагальному дом≥Ф.
ћ≥фолог≥чними Удв≥йникамиФ юнак≥в ≥
д≥вчат Узагального домуФ були
войовнич≥ гандхарви ≥ апсари, що
в≥ддаютьс€ любовним ут≥хам, сп≥вам,
танц€м у небесному Удом≥ з≥бранн€Ф,
€к, наприклад, —абха бога ≤ндри. √реки
називали таких д≥вчат УгетерамиФ Ц
Уровесниц€миФ, УтоваришкамиФ, а
сем≥ти Ц УкудесамиФ в≥д ≥врит.
УкедешаФ, аккад. Укад≥штуФ Ц
Увиокремленими, осв€ченимиФ.
Ќамаганн€ героњв ≥нд≥йського епосу
УћахабхаратаФ  аурав≥в насильно
привести у Уд≥м з≥бранн€Ф (ФсабхуФ)
сп≥льну супругу ѕандав≥в ƒраупад≥ та
насильно розд€гти њњ, в той час €к за
Уодв≥чним закономФ зам≥жн≥м ж≥нкам
перебувати у сабх≥ заборонено,
призводить до в≥йни м≥ж ѕандавами ≥
 ауравамиѕавсан≥й у Ђќпис≥ ≈лладиї
зазначаЇ, що  саме Ђ... ƒ≥он≥са називають
Ђћельпоменомї (ведучим хороводи) в тому
сенс≥, в €кому јполлона називають
Ђћузагетомї ( ер≥вником муз)ї.
Ќа нашу думку, даний ≥ндоЇвропейський
рел≥кт на€вний ≥ в балт≥в. ¬≥д ѕасхи до
дн€ св. ≤оанна ж≥нки та д≥вчата
збираютьс€ групами ≥, вз€вшись за руки,
танцюють, повторюючи: УLado, lado ir mano ladoФ.
Ќачебто, €к зазначав хрон≥ст ћ.
—трийковський (1582 р.), це вони робл€ть в
памТ€ть про Ћ€ду або Ћ€дону, мат≥р
божественних близнюк≥в  астора ≥
ѕоллукса (пор. з мотивом балтських
близнюк≥в ¬≥девдутом та
 р≥веЧ р≥вайт≥сом). Dzidzis Lado, мовл€в, був
богом €зичник≥в ѕрибалтики. ”
У√устинському л≥топис≥Ф (1670 р.) Ћадо
вважаЇтьс€ богом померлих, вес≥ль,
радощ≥в та усп≥ху та ототожнюЇтьс€ з
римськими богами ѕлутоном та Ѕахусом.
Ћадо в жертву приносили п≥вн€ ≥
св€ткували в≥д 25 травн€ до 25 червн€, а
ж≥нки €зичник≥в, вз€вшись за руки,
сп≥вають: УLado, lado, lado didis musu dieve!Ф, тобто
Увеликий наш бог Ћадо!Ф.  н€з≥в, що
поверталис€ з перемогою, литовц≥
зустр≥чають п≥снею УLado, ladoФ.  
¬≥дпов≥дно напрошуютьс€ паралел≥
литовському Уir mano ladoФ у сх≥дно- та
зах≥днословТ€нському Ћадо ≥ Ћада та
п≥вденнословТ€нському √ерман
(ƒжерман, ™рем≥€), аналогу румунського
 ало€на та рос≥йських  остроми ≥
 оструба. 
” п≥сн€х словТ€н ƒунай Ч образ
в≥льного д≥вочого житт€: д≥вчина гул€Ї
б≥л€ ƒунаю, прощаЇтьс€ з ним, коли вона
просватана ≥ зд≥йснюЇ ритуальне
вмиванн€.  ƒунай за одно з д≥вчиною,
коли вона не хоче вступати у шлюб; перед
шлюбом юнак зд≥йснюЇ обр€д на ƒунаю,
Уструже стр≥лкиФ ≥ пускаЇ њх ƒунаЇм,
щоб плили Удо д≥вкиФ; ƒунай у образ≥
золоторогого олен€ допомагаЇ на
вес≥лл≥; переправа через ƒунайЦр≥ку Ч
символ≥чний образ шлюбу; д≥вчину
виловлюють з ƒунаю (спас≥нн€ Ч шлюб),
вона губить у ньому перстень, хто
д≥стане його, той стане њњ мужем;
виловлюванн€ в≥нка, кинутого у ƒунай, Ч
смерть Ц вес≥лл€; юнак топитьс€ у ƒунањ
Ч обрученн€ з р≥чкою; у б≥лоруськ≥й
п≥сн≥ внасл≥док невдалого шлюбу
молодець кидаЇтьс€ в ƒунай:
Урозженюс€,  дунайчиком обернус€Ф;
зваблена д≥вчина шукаЇ смерт≥ у ƒунањ;
дитину (часто байстр€) топл€ть у ƒунањ
тощо. ¬ генетичн≥й легенд≥ словТ€н,
заф≥ксован≥й Уѕов≥стю временних л≥тФ,
ƒунай виступаЇ головною водоймою
њхньоњ прабатьк≥вщини:  "Есъли суть
—ловени по ƒунаеви, кдъ есть ине
ќугорьска€ земл€ и Ѕолгарска€".
“аЇмниц€ персонажа не може бути
зТ€сована без анал≥зу г≥дрон≥му
УƒунайФ (дв.-верх.-н≥м.  Tuonaha, Tuoneva, гот.
D≈Нnawi, кельт. DƒБnuvis,  латин. Danubis, с≥р≥йськ.
D≈Нnabis, литов. Dun√£yus , ст.-слов. ƒќ”Nј¬Џ,
ƒќ”Nј»), етимол≥г≥€ €кого дос≥
вважаЇьс€ незТ€сованою (щоправда, ё.
ћосенк≥с у своЇму кваз≥-науковому
словнику трип≥льськоњ прамови
сп≥вставл€Ї з груз. dineba "теч≥€", dnoba
"таненн€", але, €к слушно зауважуЇ —в.
¬ербич, в≥н не зТ€совуЇ, €к  м≥г
в≥дбутис€ фонетично перех≥д картв. "≥" в
дв.-≥ран. "а"). “акож позиц≥€  досл≥дник≥в
 ё. ƒраздова я. –озвадовського та ƒ.
ћачинського Ї половинчатою, вважаючи
г≥дрон≥м власне несловТ€нським, а
балто-германським (≥ нав≥ть ширше Ч
п≥вн≥чноЇвропейським): слов. ƒунай /
сканд.Dun (ƒв≥на / Duna) < ≥.-Ї. *dheu- Уlaufen, rinnenФ
(того ж походженн€ г≥дрон≥м «ах≥дна
ƒв≥на (*Duna > *Duina > *Dvina; я. –озвадовський
виводить першопочаткову формуорму
*dhueina). ¬≥дпов≥дно ƒунай повТ€зуЇтьс€
≥з балт≥йським культом *Duina €к
сакральноњ р≥ки (аналог кельтськоњ
богин≥ ƒану, праматер≥ ѕлемен богин≥
ƒану, та давньо-≥нд≥йськоњ ƒану, матер≥
демон≥в-данав≥в та ¬р≥три, вбитого
громовержцем ≤ндрою; до реч≥, вже у
ведичних ар≥њв слово "дану" носило
рел≥ктовий характер, тобто 
найб≥льшого поширенн€ воно здобуло на
прабатьк≥вщин≥ ар≥њв Ч в ареал≥ на
п≥вн≥ч в≥д „орного мор€). Ќачебто,
лексема УдунайФ зустр≥чаЇтьс€ у
словТ€нських та балтських мовах не
т≥льки на означенн€ конкретного
г≥дрон≥му: литов. dunas УглейФ, dunajus, dunojus
Увелика водаФ, латв. dunuvas Узапруджен≥
води р≥киФ, укр. дунай Урозлив водиФ,
блр. "дунай" Ч Утимчасова водойма, €кий
утворивс€ п≥сл€ дощу або розливу
р≥киФ.  јле, €к на нас, у такому
некритичному сп≥вставленн≥  не
врахований факт семантичного
перенесенн€ Уб≥льшогоФ на УменшеФ,
що характерне  у дит€чому
св≥тосприйн€тт≥, коли, наприклад,
велика Укалабан€Ф над≥л€Їтьс€ назвою
УмореФ (тобто Утака велика, ледь не
мореФ). 
Ќа нашу думку, г≥дрон≥м сл≥д
сп≥вставити, на основ≥ г≥потези про
циркумпонт≥йський до-≥ндоЇвропейський
субстрат (ви€влений, зокрема, у
грецьк≥й мов≥),  з пра-п≥вн.-кавк. *twanHV
УсамецьФ > Убаран, овенФ, в≥д €кого
поход€ть: чечен. to УбаранФ (Усамець >
УбикФ > УбаранФ), анд≥йське dan  
УбаранФ , абхаз. ate  УбаранФ, баск. idi
УбикФ, шумер. udu  УбикФ, укр. УюдоФ
(Учудо-юдоФ) Ц Указковий нос≥й блага
Ц води €к сперми небаФ, болгар.-серб.
УюдаФ Ч Увойовниц€ Ч покровителька
отарФ (можливо, через з≥ткненн€
субстратного терм≥ну з≥ схожим за
звучанн€м пра≥ндоЇвропейським: литов.
jauda УприманкаФ, дв.-≥нд. ud-y√≥dhati
УхвилюЇтьс€Ф, болгар. Уюд€Ф Ц
УзваблюватиФ, латин. iudeo УнаказуюФ,
польск. judzic УрухомийФ, литов. judu
Урухатис€Ф, дв.-≥нд. y«Шdhyate Уборотис€Ф,
укр. Уп≥дТюджуватиФ). Ѕолгарська
УюдаФ Ц ≥стота жорстока (утворюЇтьс€
з утоплениць), а Ув≥ла (самов≥ла)Ф Ц
добра, спри€тлива. јле њхн≥ функц≥њ
тотожн≥. ќстанн€ ≥ндоЇвропейська
повТ€зуЇтьс€ з≥ словТ€нським колом
пон€тт€ Ув≥лФ (праслов. volъ, дв.-≥сл. boli,
англ. bull, н≥м. Bulle, грец. bolinthos) Ц
Укастрований телецьФ  > Унос≥й благаФ
> Устарий верховний бог" (у грек≥в Ц
”ран) на час≥ дом≥нуванн€ у зод≥ац≥
суз≥рТ€ “≥льц€ (в 4150 Ц 1710 рр. до н.е.),
€кого зам≥нило суз≥рТ€ ќвна (1710 р. до
н.е. Ц 20 р. хр.е.). ёда  може належати до
оточенн€ субстратного аналога суз≥рТ€
“≥льц€ (ёди), €кий €к У„орний “елець
( ≥нь)Ф („орнобог) в праар≥йськ≥й
м≥фологем≥ боретьс€ з УЅ≥лим “ельцем
( онем)Ф (Ѕ≥лобогом). јбо €к у м≥трањзм≥
бог ћ≥тра вбиваЇ демон≥чного Ѕика, з 
утроби €кого народжуютьс€ блага
природи (пор. ≥з ведичними першожертвою
ѕурушею та вбивством ≤ндрою
бикопод≥бного ¬р≥три, сина богин≥ ƒану
та њњ парного чолов≥ка ћ≥три-¬аруни, з
черева €кого виливаютьс€ земн≥ води).
“акож в сенс≥ генетичного
сп≥вставленн€ з хурритсько-кавказьким
богом грози “ешубом грецького
м≥фолог≥чного персонажа “езе€, вбивц≥
ћ≥нотавра, ви€вл€Їтьс€ мотив "бик Ч
даруванн€ води" (ћ≥тра Ч вбивц€ бика,
вм≥стилища вс≥л€кого добра, ћардук Ч
вбивц€ “≥амат, ≤ндра Ч вбивц€
бикопод≥бного ¬р≥три, охоронц€ вод,
тощо).
Ѕог-жрець ћ≥тра ≥ндоар≥њв,  перемагаючи
бика, зд≥йснив перше косм≥чне
жертвопринесенн€ (аналог≥чно
бикопод≥бного зм≥€-дракона ¬р≥тру
перемагаЇ бог-кшатр≥й ≤ндра, а у грек≥в
перемагаЇ зм€ ѕ≥фона бог јполлон, з
€ким в ел≥н≥стичному св≥т≥ ≥
зливаЇтьс€ культ ћ≥три). ” "¬едах" ћ≥тра
виступаЇ зовс≥м €к ≥нший персонаж, де
саме слово mitra означаЇ "друг" (чолов≥чий
р≥д) та "союз", "дружба" (середн≥й р≥д),
аналог≥чно €к авест≥йське mithra означаЇ
"догов≥р" ≥ обидва в ≥ндо≥ранську епоху
означали гаранта того пон€тт€, €ке
визначаЇтьс€ латинським fides "злагода", а
у грецькому пантеон≥ цю функц≥ю
виконуЇ јполлон.  
ƒумаЇтьс€, що м≥фологема вбивства
косм≥чного бика символ≥зуЇ перех≥д
точки весн€ного р≥вноденн€ ≥з суз≥рТ€
“ельц€ до ќвна (1710 р. до н.е.). “од≥ ж, €к
сказано у "Ўахнаме" ‘≥рдоус≥, коли сонце
п≥д≥йшло до суз≥р'€ ќвна (тод≥
в≥дзначаЇтьс€ св€то Ќовруз), вперше був
в≥нчаний на царський престол перша
людина  аюмарс ("Ўахнаме", ≤,487-499), хоча
сасан≥дська зороастр≥йська традиц≥€
згадуЇ ≥снуванн€ перед ним аж чотирьох
династ≥й. 
ћ≥стер≥йний ћ≥тра ц≥кавий ще одним
аспектом, дос≥ чомусь не п≥дм≥ченим
досл≥дниками, а саме йому тотожний
еп≥чний  јрджуна, син ≤ндри. —вого часу
јрджуна теж зд≥йснюЇ "подвиг
якова-≤зрањл€" (боретьс€ з богом Ў≥вою у
вигл€д≥ горц€ ≥ отримуЇ благословенн€
Ч божественну зброю). ≤ јрджуною €к
≥деальним воњном, ≥ ћ≥трою €к
покровителем лег≥онер≥в заволод≥ваЇ
"комплекс …они" Ч небажанн€
зд≥йснювати свою м≥с≥ю (битис€ з
родичами на в≥йн≥, вбити бика), але
п≥сл€ ф≥лософських напучувань вони
зд≥йснюють належне њм. ≤ €к ћ≥тра
укладаЇ догов≥р ≥з √ел≥осом ≥ вони
сп≥льно кермують сон€чною кол≥сницею
(аналог≥чно й у китайськ≥й м≥фолог≥њ Ї
два в≥зничих на сон€чн≥й кол≥сниц≥ Ч
‘ен ≤ та ƒа Ѕ≥н), так ≥ јрджуна, у €кого
п≥д час бою з кауравами кол≥сничим був
сам бог  р≥шна, дл€ в≥нчанн€ ёдх≥штх≥ри
на св≥тове царство завойовуЇ дл€ нього 
вс≥ чотири сторони св≥ту (т≥сний
зв'€зок в≥дчуваЇтьс€ ≥ м≥ж римськими
богами —атурном та янусом, де першому
присв€чено м≥с€ць грудень, а другому Ч
с≥чень, ≥ —атурн прибуваЇ на золотому
човн≥ в ≤тал≥ю, де царюЇ янус, зв≥дки
д≥йсне значенн€ двуликого януса (тобто
лики януса ≥ —атурна), про €кого римл€ни
з горд≥стю говорили: "јдже под≥бного
божества √рец≥€ не маЇ !"; тому прих≥д
м≥трањзму в –им не мав характеру €коњсь
п≥дм≥ни, доктринальноњ в≥дм≥нност≥,
зовн≥шнього конфл≥кту, а це було нове
пришест€, тобто нова под≥€ суто
трансцендентного р≥вн€). ќдночасно
јрджуна вважаЇтьс€ вт≥ленн€м
божественного мудрец€ (р≥ш≥) Ќари, €кий
виступаЇ у пар≥ з Ќара€ною (його
вт≥ленн€м вважаЇтьс€  р≥шна, а в
загальному Ч Ќара-Ќара€ни Ч це
двоЇдине вт≥ленн€ ¬≥шну), €кий
одночасно ≥дентичний ѕуруш≥
("Ўатапатха-брахмана", 12, 3.4), €кого
принос€ть у жертву ≥ з його т≥ла
створюють св≥т (аналог≥чно €к у
≥рано-м≥трањстичному кол≥ блага св≥ту
народжуютьс€ з принесеного в жертву
бика).
‘акт, за €ким вбачали у певних випадках
аналог≥ю ћ≥три ≥ √ефеста потребуЇ
про€сненн€.  ¬≥домо, що христи€нськ≥
апологети не дуже розбиралис€ в
€зичкицьких ≥долослуж≥нн€х, але певн≥й
традиц≥њ тлумаченн€ њх данину
в≥ддавали. ¬≥зьм≥мо розпов≥дь про
зруйнуванн€ в м. Ѕагар≥ч (Ѕагарач,
" умирн≥") √ригор≥Їм ѕросв≥тителем
≥дола јравазда-Ѕела-«евса: так, €кщо у
грецькомовному текст≥ мова йде про
"√ефеста, сина «евса" (про ≥дола √ефеста
згадуЇ й л≥тописець ћойсей ’оренський),
то у в≥рменськомовному його аналогов≥
вже говоритьс€ про "ћ≥хра, сина
јравазда (јрамазда)". ¬≥зант≥йська
хрон≥ка ≤оанна ћалали знаЇ теж √ефеста,
сина «евса, але давньо-руський
л≥тописець (п≥д 1114 р.) зазначаЇ, що
"‘еостом, сином ≈рем≥њ" (√ефест, син
√ермеса ?) називали Їгипт€ни
слов'€нського —варога, батька
—онц€-ƒажьбога проливаЇ св≥тло саме
першообраз балканського √ермеса,
викрадача стада кор≥в јполлона (тобто
аналог ведичного ¬р≥три, ≥ обидва мають
стосунок до потойб≥чного св≥ту) ≥
покровител€ пастух≥в (сам в≥н син
«евса, €кий, €к в≥домо, перекидавс€ ≥
биком), але в≥н також, €к ≥ √ефест, Ї
дарителем певних речей-≥нсигн≥й.
јналог≥чним дарителем, за л≥тописцем, Ї
й слов'€нський —варог.
 ƒумаЇтьс€, що  спогад про
першожертву-бика зберегли балканськ≥
слов'€ни  у ритульному персонаж≥
У√ерманФ (ƒжерман), аналога
румунського
(фрак≥йськоЦ≥лл≥роЦвенетського) 
 ало€на. ¬ украњнц≥в йому в≥дпов≥даЇ
 оструб, а у рос≥€н Ц  острома. ”
замовл€нн€х розпов≥даЇтьс€, що в≥н
помер в≥д засухи (жертва богов≥ сонц€),
а обр€дово глин€ну л€льку √ермана з
ч≥ткими фал≥чними атрибутами п≥д час
ритуалу ж≥нки ховають  на п≥щаному
берез≥ р≥ки, щоб викликати дощ. ¬ласне
≥ндо-Ївропейська назва "бика" (*gou-: слов.
*govъ "бик, корова, гов€дина", лтськ. guovs
"худоба", в≥рм. kov "корова", латин. bos, грец.
bovs) Ї запозиченн€м з≥ сх.-пн.-кавказ.:
дагест. "гъведе" Ч "дощ" (~ абхаз.-адиг. bde
"вода", груз. abdera, фр≥г. bedy). .
¬ласне у цьому субстратному
≥беро-кавказькому ареал≥ ос≥длих
аграр≥њв ÷иркумпонт≥йськоњ зони
ви€вл€Їмо аналог теон≥му старого
верховного бога словТ€н, —варога :
пра-нах.-дагест. *swƒ≠rHo УстарийФ (у
пра≥ндоар≥йському svarga Ц це не ≥мТ€
божества, а назва неба, можливо
первинно Ц зод≥акального кола). 
ѕор€д з до-≥ндоЇвропейським
походженн€м г≥дрон≥му УƒунайФ
ви€вл€Їмо аналог≥чне походженн€ ≥нших
г≥дрон≥м≥в: “иса ( вЙИ абазин. Ут≤саФЧ
УсвинецьФ), ѕсло (ѕсьол) ( вЙИ абазин.
Упсылаї Ч Ђмасний, жирнийї), —ула ( вЙИ 
хатт. УшулФ Ц УдостатокФ), —ож ( вЙИ
хатт. Ушаг(х)Ф Ц УпоганийФ),  озеро ( вЙИ 
абхаз. УазаФ Ц УвологийФ; баск.
УезеФ Ц УвологаФ), Ѕуг ( вЙИ адиг.
УбгыФ Ц Утеч≥€Ф), ≤ква ( вЙИ картв.
УкваФ Ц У€ругаФ) тощо.
ћожливо, що цього ж походженн€ г≥дрон≥м
Уƒн≥проФ (у балканськ≥й традиц≥њ Ц
УЌ≥пруФ, €к Уƒн≥стерФ Ц УЌ≥струФ),
де на€вний субстратний компонент d- ( вЙИ 
баск., абхаз., рутул. d- Упоказник
третьоњ особи одниниФ вЙИ англ. it), а сам
г≥дрон≥м може стосуватис€ до
картв.-баск. napiri Умежа, берег, крайФ, що
п≥дтверджуЇ, на нашу думку, засв≥дчене
греками туб≥льне (прасловТ€нське)
найменуванн€ р≥ки €к УЅористенФ ( вЙИ
болгар. д≥ал., сербо-хорв.  УбраздаФ Ц
УмежаФ, УруслоФ,УканалФ,
Узрошувальний каналФ ~ н≥м. Frche, англ.
farrow, кельт.-валл. rhych "борозна", ≥тал. porca
"земл€ м≥ж двома борознами" ~ тохар. proksa
"зерно", слов. *proso "просо"), а
Уборисфен≥тиФ Ц Упоруб≥жн≥Ф племена
(надал≥ = УгуниФ, в≥д адиг. УгьунэФ Ч
Украй, руб≥жФ = анти/ханти, в≥д санскр.
anti "край, межа", "перифер≥€, околиц€").
ћожливо, що у праар≥йських кочових
племен територ≥€ довкола ƒн≥пра,
поруб≥жна з ос≥длими субстратними
до-≥ндоЇвропейц€ми (“рип≥лл€ ј ≥ ¬1) у
своњй назв≥ м≥стила санскр. k≈Чsi 
УборознаФ, k≈Чsti Ц УкордонФ, Ународ,
племТ€Ф (> –ось; пор. з санскр. sita
УборознаФ; з борозни народилас€
красун€ —≥та, майбутн€ жона –ами та
причина в≥йни –ами з володарем Ћанки та
ракшас≥в –аваною). ¬ у€вленн≥ тод≥шн≥х
мешканц≥в, €к на наш погл€д, власне
Ѕористеном (ƒн≥пром) був масив води, що
включав р≥чку –ось та ƒн≥про нижче в≥д
м≥сц€ њњ впад≥нн€, у той час €к частина
тепер≥шнього ƒн≥пра на п≥вн≥ч, у
л≥состепу, сприймалас€ €к УчужаФ, ≥нша
р≥ка, що впадаЇ у Ѕористен (ƒн≥про).
Ќайв≥рог≥дн≥ше, €к на нас, що вона теж
називалас€ ƒунай, адже дос≥ у
б≥лоруськ≥й ћогильовщин≥ та
украњнськ≥й „ерн≥г≥вщин≥ ƒн≥про у
народ≥ називають ƒунаЇм, а з експанс≥Їю
словТ€н з п≥вноч≥ на п≥вдень у часи
сармат≥в та гунн≥в назва ƒн≥пра (у
джерелах того часу Ц ≈бро, тобто
констатуЇтьс€ член г≥дрон≥му
У-≥пр-/-≥бр-Ф; див.: "... √≥дрооснову
розгл€дуваноњ назви можна повТ€зувати
з фрак≥йською глосою ќДќ≠ќ≤ѕБќњѕВ "der Bock" ...
ќДќ≠ќ≤ѕБќњѕВ ѕДѕБќђќ≥ќњѕВ ќ≤ќђѕДќЈѕВ "козел, коч", "Bespritzer",
"fututor" в≥д ≥.-Ї. *jebhro-s або *eibhro-s ...
ƒосл≥джуван≥ назви мають Їдину вих≥дну
форму й с€гають ≥.-Ї. *eibhro-s "пръскач"
(Bespritzek)"...") переосмислилась у контекст≥
з ƒунаЇм Ц У—амцемФ на основ≥ 
≥ндоЇвропейськоњ лексем≥њ: *ibris, -us //
*ipris, -us (пор.: ≥.-Ї. *iebhros // *eibhros Уцап, 
запл≥днювачФ). ¬≥дпов≥дно, на думку —.
Ќаливайка та ќ. —трижака,
давньо-ар≥йська назва ƒн≥пра Ч
Ђƒанапутраї (Ђ—ин ƒаниї, тобто
бикопод≥бний демон-асур ¬р≥тра),
аналог≥чно до славнозв≥сноњ
Ѕрахмапутри. ѕроте, можливо, це
просуванн€ прасловТ€н на п≥вдень
в≥дбулос€ значно ран≥ше, десь на час≥
2500 Ч 2000 рр. до н.е., коли понизз€ ƒн≥пра
зв≥льнили залишки пратохар
(в≥докремилис€ в≥д пра≥ндоЇвропейц≥в
десь м≥ж серединою VII Ч к≥нцем V тис. до
н.е., п≥сл€ нос≥њв анатол≥йських мов), з
€кими словТ€ни та балти мають найб≥льш
очевидн≥ сп≥льн≥ лексичн≥ форми   €к
"просо", "ректи", "око", "орати", "текти",
"дочка", "нести", "йти", "зуб", "сто", "пТ€ть",
"три", "слухати", "знати", "коло", "лосось",
"мати", "брат", "м≥с€ць", "молоко", "п≥д",
"великий", "ти", "кал", "правий", "л≥вий",
"писати", суф≥кси "-ище-", "-ин/-ина",
зак≥нченн€ ≥нф≥н≥тиву "-ти", преф≥кс
"по-" тощо.
јналог≥чно г≥дрон≥м ƒн≥стер
по€снюЇтьс€ на субстратн≥й основ≥:
картв. str Ц Упосп≥шатиФ, Убути
попередуФ (пор.: тюрк. УбаранФ Ц Утой,
хто попередуФ), тобто Ушвидка р≥чкаФ
(в нього впадають ≥ р≥ки Ѕистриц€ Ц
—олотвинська ≥ Ѕистриц€ Ц
Ќадв≥рн€нська) тощо.
ƒунай в украњнських билинах виступаЇ
побратимом ƒобрин≥ Ќ≥к≥тича у поњздц≥
до литовського корол€, щоб висватати
його дочку јпраксу за кн€з€ ¬олодимира
(¬.‘. ћ≥ллер вважаЇ, що тут мова йде про
волинського кн€з€ ¬олодимира
¬асильовича, у €кого був воЇвода на
≥мТ€ ƒунай; ћ.√. ’аланський  припустив,
що ƒунай Ц це маркграф –юд≥гер з
Ѕехеларен, що на ƒунањ, сват јтт≥ли до
вдови «≥гфр≥да  р≥мх≥льди в Уѕ≥сн≥ про
Ќ≥белунг≥вФ та саз≥ про “≥др≥ка).
–озгн≥ваний король увТ€знюЇ геро€, але
того р€туЇ ƒобрин€. ÷е даЇ п≥дстави
сп≥вставити билину  з мотивом
зникненн€ сонц€ ≥ вр€туванн€м його
“елеп≥нусом. —воЇр≥дним перех≥дним
вар≥антом м≥ж ƒобринею та “елеп≥нусом
виступаЇ ≥сландський герой “ь€льв (в
≥мен≥ €кого, можливо, той же кор≥нь, що в
м≥фон≥мах “елеп≥нус та “елеф) Ц
супутник бога-громовержц€ “ора в
крањну велетн≥в. ≤нод≥ супутником “ора
виступаЇ “юр, аналог≥чний јресу (ћарсу).
” Уѕ≥сн≥ про ’рюм≥раФ “юр згадуЇтьс€
€к син ’юм≥ра (к≥ммер≥йц€?) ≥ одночасно
п≥д ≥менем “ь€льв≥ €к син ≈г≥л€ (пор. з
украњнською фольклорною Уяг≥лочкоюФ,
Уяг≥левою дочкоюФ). Уƒ≥м ≈г≥лаФ ≥
Уволод≥нн€ ’юм≥раФ Ц одне й те ж.
—вого часу ƒунай таЇмно кохавс€ з
другою дочкою корол€ Ц Ќастасею (або
ћарТЇю)Цпол€ницею, перем≥гши њњ у
поЇдинку (вар≥ант: героњн€ збиваЇ
богатир€ з кон€ ≥ примушуЇ того до
шлюбу), €ка була викупила геро€ з рук
кат≥в ≥ в≥дпустила у  ињв. ќбражена
неувагою ƒуна€ п≥д час його другого
прињзду та сватанн€ јпракси,
переод€гнена Ќастас€ пересл≥дуЇ геро€
та викликаЇ його на герць п≥д час
вес≥лл€ у  иЇв≥.  ƒунай вбиваЇ стр≥лою
супротивника. У–озпластавши њй
черевоФ, в≥н д≥знаЇтьс€, що вона
ваг≥тна с€ючим св≥тлом немовл€м (або
нав≥ть двома синами Ц близнюками).
ƒунай кидаЇтьс€ на св≥й спис ≥ вмираЇ
пор€д з Ќастасею. « њхньоњ кров≥
утворилас€ велика р≥ка ƒунай. 
Ќещасне дит€ стаЇ ≥згоЇм у людському
сусп≥льств≥, Упроданим у рабствоФ Ч
 ощеЇм (тюрк. Укощч≥Ф Ц УрабФ), тобто
перебуваючим частково у св≥т≥ живих,
частково Ц у св≥т≥ мертвих. ¬≥н Ч —траж
(!) меж≥ м≥ж св≥тами на У алиновому 
( аленому) мост≥Ф.
ƒе€к≥ досл≥дники (Ѕ. –ибаков, ƒ. Ѕалашов)
вважають, що билина засв≥дчила факт
контакту прасловТ€н з сарматськими
коч≥вниками-аланами (€сами; —алт≥вська
культура) в V Ц V≤ ст.
” мотив≥  добуванн€ дитини з черева
ваг≥тноњ ƒунаЇв≥ тотожний
п≥вн≥чнокавказький бог полюванн€ та
диких зв≥р≥в јбдал (у цахур≥в ≥
дарг≥нц≥в, јвдал Ц у лакц≥в, Ѕудуали Ц
у аварц≥в), €кий виймаЇ з утроби ж≥нки
ще ненароджену дитину, щоб зробити њњ
пастухом тур≥в. √енетично цей персонаж
повТ€заний ≥з грузинською богинею
полюванн€ золотоволосоњ ƒал≥, мат≥рТю
геро€ јм≥ран≥ (абхаз. amra, amer "сонце"),
€кий передчасно народивс€ ≥ дозр≥вав у
шлунков≥ телиц≥ (пор. з аналог≥чним
грецьким м≥фом про народженн€ ƒ≥он≥са).
¬≥н р€туЇ в≥д демонаЦв≥шапа людей,
—онце ≥ викрадаЇ небесну д≥ву  амар≥.
«а богоборство јм≥ран≥ приковують до
скел≥ у печер≥  авказького хребта
(греки, до того, €к познайомилис€ з
культом фрак≥йського бога ƒ≥он≥са,
ототожнили јм≥ран≥ з ѕрометеЇм).
јдиги називають бога л≥с≥в ≥ полюванн€
ћез≥тха (де УтхаФ Ц УбогФ  вЙИ ст.-грец.
teos, латин. deus, санскр. dyaus, слов. ƒ»¬Џ
УбогФ), €кий вит≥снив божество ж≥ночоњ
стат≥ ћезгуаше, що њздить на свин≥ ≥з
золотою щетинкою (пор.: богин≥
картвельська ƒал≥ та германська ‘рей€ 
Ч золотоволос≥). „и не в≥д њњ ≥мен≥
територ≥€ Ѕалкан, де прот≥каЇ ƒунай,
названа ћез≥Їю ще до-≥ндоЇвропейським
населенн€м циркумпонт≥йськоњ Їдност≥
час≥в неол≥ту Ц енеол≥ту? „и  не
повТ€зана з цим теон≥мом ≥ назва
анатол≥йського царства “елефа
(“елеп≥нуса хатт≥в) ћ≥с≥€? ћотив
народженн€ дитини у вже померлоњ
матер≥ збережено саме албанц€ми Ѕалкан
на кордон≥ з≥ словТ€нами (в окресах м.
 орч≥): в день русал≥й вони влаштовують
"похорони матер≥ сонц€" –усу (–ус≥цу), а
саме Ч л≥пили з глини ф≥гурку людини,
клали њњ в €кийсь глин€ний посуд ≥ дуже
урочисто "ховали" за селом. ѕ≥сл€ цього
над≥л€ли вс≥х присутн≥х маленькими
хл≥бц€ми, спеченими з борошна,
спец≥ально з≥браноњ з ус≥Їњ околиц≥, 
та скормлювали њх худоб≥. ” румун≥в же
"ховають" саме "батька сонц€" та "мат≥р
дощу" (на Ѕалканах њњ ≥мена Ч ƒодола,
ƒордолеца, ѕаперуга, ѕаперона, –она,
ƒобердоле, ƒаждоле). јлбанц≥ ж батьком
називають св€щенну гору “омор≥ в
центр≥ крањни, в честь €кого
влаштовуЇтьс€ св€то в середин≥ л≥та.
—пец≥ально йшли с≥мТ€ми та з отарами
на висоти до 2 тис. м ≥ запалювали там
св€щенн≥ вогн≥, а на св≥танку
зд≥йснювали ритуальне обмиванн€ у
г≥рських джерелах, а пот≥м рад≥сним
вереском зустр≥чали сх≥д сонц€.
¬ кавказькому епос≥ про нарт≥в
УнеправильноФ народжуЇтьс€, з≥ скел≥ 
(theos ek petras), запл≥дненоњ пастухом, €кий
побачив красиву земну ж≥нку, герой
—асриква-—осруко-—ослан, т≥ло €кого Ч
розпечене зал≥зо, а його добуваЇ з≥
скел≥ та загартовуЇ коваль “лепш). ¬
печер≥ ростила адигського геро€-нарта
¬ака-нама, готуючи його до помсти за
вбивство батька ’амица.  оли вбивц≥
вимагали смерт≥ Ѕатразда, вона
п≥дкинула його пастухам. ” осетинськ≥й
верс≥њ даного епосу Ч Ѕатразд, син
’амица, був вихований мудрою —атаней.
“акож вихованцем доньки вод€ного нага
 ауравь€ ”луп≥ був Ѕабхувахана, цар
ћан≥пуру, син јрджуни та „≥трангади,
€кий стр≥лою вбив у бою батька, але
”луп≥, €ка також свого часу народила
в≥д јрджуни сина ≤равата (пор. з
аналог≥чним народженн€м  ƒ≥вою-™хидною
в≥д √еракла родоначальника ск≥ф≥в),
повернула його до житт€. “еж треба
згадати про вихованн€ у кр≥тськ≥й
печер≥ немовл€ти «евса годувальницею
јмалтеЇю та те, що пастухи-корибанти
галасом своњх танц≥в маскували плач
немовл€ти в≥д його божественного
батька. « печери народжуЇтьс€
≥ндо≥ранський бог ћ≥тра, тримаючи у
руках н≥ж та смолоскип (тобто первинно
Ч символи розпеченого зал≥за). ÷€ под≥€
була одн≥Їю з таЇмниць м≥стер≥њ ћ≥три:
пастухи, котр≥ побачили тањнство,
поклонилис€ божеству-дитин≥, принесли
йому в дар перший припл≥д в≥д своњх
стад ≥ перш≥ плоди з≥ свого урожаю (пор.
з христи€нським гздвом). ” с≥амц≥в
≥ндо≥ранський бог ћ≥тра Ч Ѕрана
 хамбун, дух-охоронець держави
—укхотхай (—укотай), мешкаЇ на пагорб≥ в
печер≥ на п≥вдень в≥д столиц≥. ¬ його
честь приносили в жертву буйвола. —аме
ж ≥мТ€ походить в≥д мон-кхмерського
"г≥рський хребет". ” Ћаос≥ в≥н шануЇтьс€
п≥д ≥менем  амфон, мешкаючий у скел≥
над злитт€м р≥к ћеконг ≥ Ќамьу.
 —п≥вставленн€ ћ≥три з≥
сх≥днословТ€нським  ощеЇм, смерть
€кого перебуваЇ поза т≥лом персонажа Ч
у захованому €йц≥, може  базуватис€ на
зображенн€х  ћ≥три на монетах
“рапезунду, де бог на кон≥, €к ћен,
м≥с€чний бог ( ощей €к  ћ≥с€ць-„ахлик), а
також Ч на теракотах ”крањни, де ћ≥тра
зод€гнений у анакс≥р≥ди (вид штан≥в) ≥з
широким вир≥зом, що нагадуЇ, на думку ‘.
 юмона, про оскопленн€ јтт≥са.  якщо
 ощей Ч Ѕезсмертний, то ћ≥тра
визначаЇтьс€ семантично близьким
цьому пон€ттю Ч УЌепереможнийФ (перс.
Nabarze, грец. Aniketos, латин. Invictus),
УЌездоланнийФ (латин. Insuperabilis). 
ћотивом Унеправильного народженн€Ф
геро€, дуже близького за м≥фолог≥чною
ознакою до словТ€нського  още€
Ѕезсмертного, Ї переказ валл≥йц≥в
(к≥мвр≥в) ”ельсу про р≥д ƒон у т.зв.
У„етверт≥й г≥лц≥ маб≥ногиФ. √ерой њњ
Ц Ћлю Ћлау (чи Ћлев) √≥феса („ар≥вний
ёнак ¬м≥ла –ука), син јранрода, дочки
ƒон, ≥ €ким оп≥кувавс€ мудрий √в≥д≥он.
…ого дружиною стала ельфин€ Ѕлодуед
(У в≥ткаФ), але вона зраджуЇ свого
чолов≥ка з володарем ѕенлл≥ну √роном.
ѕ≥дступн≥ коханц≥, знають, що Ћлю Ћлау
неможливо вбити природним чином (що
схоже з мотивом захованоњ смерт≥
 още€). јле вражений маг≥чним списом
Ћлю Ћлау не вмираЇ, а перетворюЇтьс€ на
орла. …ого знаходить √в≥д≥он на
верх≥вц≥ св≥тового дуба ≥ бачить, що
коли орел Ц Ћлю змахуЇ крилами, на
землю падають шматки гнилоњ його плот≥
(пор. з мотивом ѕромете€, у €кого орел
клюЇ печ≥нку). «а допомогою чар≥вного
ки€ √в≥д≥он повертаЇ Ћлю людську
подобу ≥  герой розправл€Їтьс€ з≥
зрадниками. ≤рландським екв≥валентом
Ћлю Ї герой Ћуг ЋамфадаЦ—ам≥лданах
(—€ючий ƒовгорукийЦ¬севм≥ючий), син
 ≥ана,  €кому зраджуЇ ж≥нка з  ерматом,
сином бога сонц€ ƒагдою (пор. з мотивом
зради ж≥нки корол€ јртура). ¬
останньому випадку вже ƒагда чар≥вним
жезлом воскрешаЇ сина ≥ Ћугов≥ мстить
син  ермата ћак  уњл.
¬ германських сагах Ћугов≥ в≥дпов≥даЇ
вже богЦтр≥кстерЋок≥, що пост≥йно
капостить богамЦасам. …ого ловл€ть ≥
п≥дв≥шують. Ќа Ћок≥ лежить вина
вбивства маг≥чним прутом омели
сонцес€йного бога Ѕальдра.
« цим переказом ц≥каво сп≥вставити
геро€ м≥ф≥чних дум Ѕайду, €кого
п≥дв≥шують за гак за Ђнестандартну
повед≥нкуї (ЂпТЇЦгул€Ї на риночкуФ) ≥
вбиваЇ Усонцес€йногоФ —ултана.
ќстанн≥ два мотиви Ч вис≥нн€ на гаку за
ребро та звит€жний подвиг п≥д час цього
Ц сп≥вставл€Їмо  з мотивами
жертвоприносенн€Цвис≥нн€ ќд≥на
шл€хом прихромленн€ себе списом
√унгн≥р до св≥тового дерева ≤ггдрас≥л€
(€сен€, н≥м. Esсhe; пор. з н≥м. Asche "в≥сь") та
отриманн€ внасл≥док цього
подвижництва знань про руни (певноњ
ф≥лософськоњ сентенц≥њ). Galgenberg Ч Ђ√ора
пов≥шенихї на€вна ≥ в поморському
¬ол≥н≥ Ч знаменитому …омсборгу
скандинавських саг, де в≥дзначали
культ ќд≥на. “акож хочетьс€ згадати про
ритуальне страченн€ давньо-руських
кн€з≥в √алича ≥ розстр≥люванн€ вже њх
пов≥шених з лук≥в. “акож вищезгаданий
кельтський бог Ћлеу Ћлау √≥феса
вражений списом, коли сто€в одн≥Їю
ногою на краю казана, а другою на спин≥
козла, зраджений своЇю чар≥вною ж≥нкою
Ѕлодуед (Ѕлоддведд; пор. з казковим
мотивом зради принцесою свого мужа Ч
 още€ Ѕезсмертного). ѕробитий списом,
Ћлеу перетворюЇтьс€ в орла, €кий зл≥таЇ
на —в≥тове ƒерево.
nt" ("¬ ц≥й крањн≥ у храм≥ татар Ї сухе
дерево, про котре багато хто розпов≥даЇ
у всьому св≥т≥... ≥ здавна у вс≥х кутах
—ходу, за звичаЇм, ≥ €кщо хтось хоче
бути царем над царством або народом,
повинен пов≥сити на це дерево щит, ≥
тому королев≥ будуть вс≥
п≥дпор€дковуватис€ ≥ в усьому його
слухатис€" (ё. ≈вола, "ћ≥стер≥€ √раал€";
пор. з ц≥лим комплексом м≥ф≥в,
проанал≥зованих ƒж. ‘резером у "«олот≥й
галузц≥" та мотивом перемоги геро€ над
 още€ здобуванн€м його смерт≥, що
захована у скрин≥, що висить на дерев≥).
¬ерховного бога германського пантеону
*W≈НƒСanaz (> дв.-≥сл. OƒСinn) Уќд≥н, ¬отанФ
римськ≥ тлумач≥ по€снювали €к ћеркур≥€
(√ермеса), володар€ дор≥г, пров≥дника
душ померлих, аналог≥чного
галлоЦроманському ЋугуЦћеркур≥ю. ¬
розташованих в √ерман≥њ римських
лег≥онах шанувавс€ саме ЂЌепереможний
Ѕог ћ≥тра ћеркур≥йї, €кий зображавс€ з
немовл€м ¬акхом на руках (пор. з
мотивами вбивств ƒ≥он≥са-¬акха
титанами та сина ќд≥на Ѕальдра г≥лкою
омели). Ђ... ¬озвеличенн€ ¬отана/ќд≥на
сл≥д, напевно, повТ€зувати з епохою
¬еликого переселенн€ народ≥в, коли
б≥льш≥сть германц≥в з
мисливськоЦземлеробських
перетворилис€ в рухом≥ войовнич≥
племена. ќсобливу роль ќд≥н в≥д≥грав у
норвежц≥в (та њх нащадк≥в Ц ≥сландц≥в),
дл€ котрих с≥льське господарство в
глибин≥ заток ≥ в долинах мало менше
значенн€, н≥ж рибальство ≥ в≥йськов≥
наб≥гиФ. ќдночасно ќд≥н Ч цар,
родоначальник династ≥й, завойовник,
шаман, покровитель в≥йськовоњ
аристократ≥њ. …ому принос€ть у жертву
корол≥в ≥ в≥н сам Ц жертва соб≥ самому
≥  в насл≥док цього жервопринесенн€ 
отримуЇ Уз деревФ (тобто Уз того
св≥туФ) таЇмниче знанн€ Ц руни. ƒо того
ж, зазначаЇ ∆. ƒюмез≥ль, У ... в
≥ндоЇвропейському св≥т≥ ≥ поза ним
маг≥€, знанн€, розум не розр≥зн€ютьс€.
÷ей вплив, можливо, виражено ≥ у самому
≥мен≥ бога, пох≥дному на Цna
германського корен€  *W≈НƒСa- (дв.-сканд.
√УƒСr) котре €к ≥менник означаЇ розум (але
≥ наснагу, нав≥ть поез≥ю), а €к
прикметник Ц Уexcite, furieux, wutend, rasendФ ≥
спор≥днене ≥тал≥йському ≥ кельтському 
позначенн€м пророкувача (≥ поета),
латин. vates, галльск. ќЯќ∞ќђѕДќµќєѕВ тощо. Furor,
котрим јдам Ѕременський визначаЇ ќд≥на
≥ котрий в≥н начебто в≥дносить т≥льки
до в≥йськового збудженн€, треба
розум≥ти в його повному, рел≥г≥йному
значенн≥ √УƒСrФ.
” грек≥в, на нашу думку, Ч це јф≥на
(ќЖќЄќЈќљќ±, дор≥йськ. ќЖќЄќђќљќ±), в теон≥м≥ €коњ
кор≥нь ќђќЄќЈ- < *Fќ±ќЄќЈ- (де F Ц це
Уд≥гаммаФ)(vathe-), спор≥днений з латин.
vates  Упоет, пророк, одержимий,
ентуз≥астФ, vatius Увигнутий всерединуФ,
УкривоногийФ. як германський богЦас
в≥н вит≥снив ≥з центру на перифер≥ю
богаЦгромовержц€ “ора, так можемо
стверджувати, що в €кийсь пер≥од јф≥на
в≥дт≥снила «евса (архањчний грецький 
*ќФќєFќњѕВ; можливо, що в≥дгом≥н про цю
рел≥г≥йну реформу ф≥ксуЇ м≥ф про те, €к
вс≥ боги ќл≥мпу звТ€зали «евса) та
вважалас€ головною богинею
протогрек≥вЦнос≥њв Уусат≥вськоњ
археолог≥чноњ культуриФ тепер≥шньоњ
ќдещини, €к≥, однак, поглинаючи ≥нш≥
≥ндоЇвропейськ≥ племена —х≥дних
Ѕалкан та јтт≥ки, Уповернулис€Ф п≥д
сонм «евсаЦгромовержц€, а јф≥ну
перетворили на непорочну д≥ву ≥з суто
д≥виЦвойовниц≥, бо останнЇ робило б њњ
становище аномальним у
патр≥архальному пантеон≥, що значно
антрополог≥зувавс€, тобто наблизивс€
до опису реальноњ соц≥альноЦв≥ковоњ
градац≥њ за певною рухомою силою, principia
volentes. ƒумаЇмо, що паралеллю грецькому
м≥фов≥ про звТ€зуванн€ «евса вс≥ма
ол≥мп≥йц€ми (в тому числ≥ й јф≥ною) Ї
германський м≥ф про звТ€зуванн€
божественного вовка ‘енр≥ра  саме
маг≥чним ланцюгом "√лейпн≥нг", €кий
виготовили гноми за напучуванн€м ќд≥на
з "шуму крок≥в к≥шки, пташиноњ  слини,
диханн€ риби, корен€ скел≥, волосс€ з
бороди ж≥нки". ¬ к≥нц≥ св≥ту ¬овк
вирвавс€, пожер бог≥в-ас≥в ≥ зруйнував
¬альгаллу... јполлон ¬овчий (Ћ≥кейський)
Ч неодм≥нний супутник ≥ син «евса.
—имволом ≥ранського екв≥валенту
ќд≥на-јф≥ни ћ≥три Ї пес (йому
протилежний вовк).
 як зазначаЇ ≤. ƒь€конов, У... ќд≥н Ч не
т≥льки бог, спонукуючий до битви,
прир≥каючий в н≥й на смерть та
обираючий загиблих у ¬алхаллу (Val-tyr бог
загиблих, пор. √ермес душепров≥дник,
psychopompos у грек≥в), в≥н же ≥ бог людських
жертвопринесень... ¬ У≈йрбюггь€ саз≥Ф
розпов≥даЇтьс€ про звичай перед
початком битви кидати спис над ворожим
в≥йськом, присв€чуючи жертву ќд≥нов≥.
як бог воњн≥в ќд≥н часто п≥дступний ≥
в≥роломний, наприклад розпалюючи
ворожнечу м≥ж родичами (Узачинатель
злаФ Ц Bolverkr...). ’итр≥сть ≥ п≥дступн≥сть
повТ€зують його з √ермесом. Ќер≥дко
в≥н несправедливо присуджуЇ перемогу...
ќд≥н Ц перевертень (У оло земнеФ,
У—ага про ≤нгл≥нг≥вФ, гл. ”≤≤):
€вл€Їтьс€ у вигл€д≥ зм≥њ, ворона, орла,
кон€ ≥ вовка. Ќер≥дко в≥н (знову €к ≥
√ермес) Ї прочанином, невп≥знаваним,
нав≥ть коли в≥н у людськ≥й подоб≥ (але
його можна вп≥знати за ≥мТ€м, бо його
≥мена Ц це його прихован≥ еп≥тети).
ќд≥н Ц мудрець. Ќеподал≥к в≥д корен≥в
≤ггдрас≥л€ вит≥каЇ джерело мудрост≥,
приналежне ћ≥м≥ру (де латин. memor
памТ€ть, грецьк. mermerizo згадую, дв.-≥ран.
mimara памТ€ть). ќд≥н попросив у ћ≥м≥ра
ковток мудрост≥ ≥ в≥ддав за це своЇ око.
¬≥д цього ќд≥н одноокий. ќд≥н Ц шаман,
передбачувач ≥ володар Умеду поез≥њФ, 
викраденого ним у йотун≥в.
ќд≥нЦУ¬себатькоФ. јле це означаЇ
т≥льки те, що вс≥ люди Ц в його
патр≥архальн≥й влад≥: жодних
антропогенних м≥ф≥в, щоб повТ€зувати
людей з ќд≥ном, не ≥снуЇ. ≤мТ€ Уќд≥нФ
не утворюЇ теофорних ≥мен ≥ досить
р≥дко в≥дображаЇтьс€ у топон≥м≥ц≥.  ÷е
повТ€зано, звичайно, ≥з злов≥щим
характером цього божества ...  р≥м
рахунку дн≥в тижн€, перше св≥доцтво про
ототожненн€ ќд≥на з римським ћеркур≥Їм
(на той час повн≥стю сп≥впадаючим з
грецьким √ермесом) зТ€вл€Їтьс€ у ѕавла
ƒ≥акона в його Уѕоходженн≥ роду
лангобард≥вФ (”≤≤≤ ст.), але вже “ац≥т (≤
ст.) говорить про ћеркур≥€ €к головного
бога германц≥в (У√ерман≥€Ф, V≤≤≤). ¬
У√ерман≥њФ, ’’’≤’ “ац≥т згадуЇ  про
св€щенний гай племен≥ свев≥в Ц
семнон≥в: У... “ут вони ≥менем всього
народу вбивають в жертву людину ...
Ќ≥хто не може ув≥йти в нього (у гай)
≥накше, н≥ж у путах...Ф ...≥з
сп≥вставленн€ ... з≥ У—таршою ≈ддоюФ,
згадуючою людськ≥ жертвопринесенн€ у
звТ€зку з≥ св€щенним гаЇм, створеним
ќд≥ном (...Фƒруга п≥сн€ про ’ельгу
¬бивцю ’унд≥нгаФ, ...): Уќд≥н прин≥с у
жертву ƒага, сина ’ьогн≥ у помсту за
вбивство родича (букв. Уза
в≥тцевбивствоФ). ќд≥н дав ƒагу на час
св≥й спис. ƒаг зустр≥в ’ельг≥, з€т€
свого, у гаю, що називаЇтьс€
‘ьйотурлунд (У√ай путФ). ¬≥н вразив
’ельг≥ цим списомФ. ƒружина ќд≥на Ц
‘р≥гг...Ф. ’ельг тут виступаЇ
сакральною жервою, ритуальним
дв≥йником верховного бога ќд≥на, а його
≥мТ€ Ц екв≥валент словТ€нського
титула в ≥менах каган≥в пол€н: Helgi
У—в€тийФ = ќлег = компонент
У—в€то(-полк, -слав)Ф; пор.: титул
хеттського цар€ УмоЇ сон€чне
божествоФ, титул ≥мператора ≥нк≥в
У—ин —онц€Ф. ћожливо, що €к
сканд≥навське Helgi Wiht л≥тописне Уќлег
¬≥щийФ Ї аналогом словТ€нському
У—в€товитФ, ≥мен≥ Убога бог≥вФ
словТ€н (за √ельмольдом ≥ —аксоном
√раматиком). 
ћожливо, що паралеллю двом нордичним
персонажам ќд≥ну/јф≥н≥ та Ћок≥/Ћугу
сл≥д вбачати у прусському переданн≥
про двох брат≥вЦблизнюк≥в ¬≥девута
(¬ейдевута) ≥ Ѕрутена. ѕерший був у
балто-прусському культовому центр≥
–омове обраний королем (пот≥м в≥н
под≥лив своЇ корол≥вство м≥ж
дванадц€тьма синами, а нащадок його
четвертого сина Ќедрона, володар
—удов≥њ, —амог≥т≥њ, Ћитви та ≥нших
земель √ланда  амб≥ла ƒ≥вонович,
будучи переможений н≥мецькими
мечоносц€ми, вињхав з≥ своЇю р≥днею та
п≥дданими п≥д покровительство
ќлександра Ќевського та охрещений €к
≤оанн), а Ѕрутен (ѕрутено) встановив у 305
р. ≥доли двох бог≥вЦблизнюк≥в ѕатолса
≥ ѕотр≥мпса (“р≥мпса) та бога грому
ѕеркунаса, та п≥д ≥менем
 р≥веЦ р≥вайт≥са став першим
верховним жерцем. Ћитовське переданн€
називаЇ  р≥ве- р≥вайт≥са батьком
Ћ≥здейки, €кого п≥дкидають в орлине
гн≥здо, де його знаходить литовський
кн€зь √едем≥нас. Ћ≥здейкас також
приймаЇ ≥мТ€  р≥веЦ р≥вайт≥с, стаЇ
тлумачем сн≥в та родоначальником роду
–адзив≥л≥в.
 ¬важаЇтьс€, що мотив Уп≥дкиданн€
хлопчика в орлине гн≥здоФ та Удар
передбаченн€Ф Ї ст≥йкою ознакою м≥ф≥в
про вихованн€ шаман≥в. 
« причини, що у м≥фах брат шамана
ви€вл€Їтьс€ невдахою, то можливо, що
€краз  Ѕрутен  р≥вЦ р≥вайт≥с
символ≥зував в у€вленн≥ прибалт≥в
усп≥шну в балто-словТ€нськ≥й
тимчасов≥й Їдност≥ фратр≥ю (в даному
випадку Ч пралето-литовську), в той час
€к ¬≥девутЦ¬орскайто символ≥зував
Унеусп≥шнуФ (з погл€ду балт≥в) фратр≥ю
Ч предк≥в словТ€н (за ¬ ≤вановим Ч ¬.
“опоровим, словТ€ни виникли з
перифер≥йноњ групи балт≥в; за ¬. ѕ≥зан≥,
словТ€ни виникли на перифер≥њ
прабалт≥в в≥д контакт≥в ≥з ≥ранц€ми; за
“. Ћер-—плавинським, словТ€ни виникли в
результат≥ нашаруванн€ ≥лл≥р≥йських
венет≥в на зах≥дних прабалт≥в; за ¬.
ћартиновим, словТ€ни утворилис€ ≥з
обТЇднанн€ зах≥днобалтського з
≥тал≥йським (венетським) та ≥ранськими
м≥грац≥йними етносами;  за Ѕ. √орнунгом,
сам≥ зах≥дн≥ прабалти "в≥д≥рвалис€" в≥д
прасловТ€н, а за √. Ўаллем,
прабалто-словТ€ни виникли в≥д
"схрещенн€" на Ѕалканах "п≥вденних
прабалт≥в" (науц≥ не в≥домих! в≥рог≥дно,
на уваз≥ маютьс€ ≥лл≥р≥йц≥, €к≥ мешкали
ран≥ше п≥вн≥чн≥ше Ѕалкан ≥ ѕаннон≥њ) та
фрак≥йських гето-дак≥в, що
п≥дтверджують численн≥ лексичн≥ 
балто-фрак≥йсько-малоаз≥йськ≥
сходженн€, час по€ви €ких ќ. “рубачов
датуЇ серединою III тис. до н.е.; за ё.
ѕетуховим, ѕ. “улаЇвим ≥ ќ. √уцул€ком,
прабалти виникли ≥з середовища
перифер≥йних пра≥лл≥ро-фрак≥йц≥в, €к≥
зазнали ≥нваз≥њ частини прийшлих
протословТ€н-венет≥в, вит≥снених
пракельтами з ѕ≥вн≥чноњ јдр≥атики). 
¬≥дпов≥дно, у прасловТ€нськ≥й
сп≥льнот≥, навпаки, удатним був аналог
¬≥девута Ч ¬Т€чеслав, ¬€тко (< *VƒЩtislavъ),
наступний епон≥м вТ€тич≥в (€к на нас,
то, можливо, словТ€н≥зованоњ
перифер≥йноњ групи п≥вн≥чно-зах≥дних
≥ранц≥в, перебуваючих у фратр≥альних
стосунках з прабалтами: осетин. faetaeg
"л≥дер"). ќтже, його опонент у
словТ€нських верс≥€х Ч епон≥м
кривич≥в?
 ќдним ≥з пр€мих нащадк≥в ¬≥девута Ч
жрецького роду з храму в пруському
–омове вт≥к в≥д тевтонц≥в до ћосков≥њ
та охрещений у православТ€ јндр≥й
 обила! ¬≥н був наст≥льки наближений до
великого кн€з€, що влаштував шлюб
—имеона ≤вановича √ордого з тверською
кн€жною ћар≥Їю ќлександр≥вною, та
аналог≥чним сватанн€м займавс€ ≥ його
син ‘ед≥р  ошка в «олот≥й ќрд≥ (ц≥лком
≥сторична паралель билинному ƒунаю,
€кий св€таЇ литовську кн€жну за кн€з€
¬олодимира). —аме ‘ед≥р  ошка Ї
родоначальником –оманових,  оличевих,
ЎереметьЇвих ≥ ћотовилових...  —еред них
був дв≥рський воЇвода, новгородський ≥
псковський нам≥сник ‘ед≥р ћикитович
–оманов, €кий в 1600 р. був звинувачений 
разом з братами в спроб≥ заколоту проти
цар€ Ѕориса √одунова (€кого два роки
ран≥ше обирав з ≥ншими бо€рами на
царство). « п'€ти брат≥в ћикитович≥в
ќлександра було задушено, ћихайла
замордовано голодом, ¬асиль помер,
прикутий ланцюгом до ст≥ни, ≥ т≥льки
≤ван та ‘ед≥р вижили. ‘едора постригли
у монахи п≥д ≥менем ‘≥ларета ≥ заслали
в јнтон≥Їв-—≥йський монастир. јле в≥д
репрес≥й щодо прихильник≥в –оманових
вр€тувавс€  слуга ћихайла ћикитовича,
син стр≥лецького сотника ёр≥й
Ѕогданович ќтрепьЇв, заховавшись в
„удовому монастир≥ п≥д ≥менем √ригор≥€
(в 1600 р. в≥н став д€ком "дл€ книжного
письма" при патр≥архов≥ ≤ов≥). —аме в≥н
став в≥домий в ≥стор≥њ п≥д ≥менем
Ћже-ƒмитр≥€ ≤, €кий п≥сл€ в≥нчанн€ на
престол в 1605 р. повертаЇ ‘≥ларета ≥з
засланн€ в јнтон≥Їво-—≥йському
монастир≥, робить його митрополитом
–остовським ≥ ярославським, а через
п≥вроку той благословл€Ї шлюб
Ћже-ƒмитр≥€ з ћариною ћн≥шек. ¬ 1608 р. в
табор≥ в “ушино Ћже-ƒмитр≥й ≤≤
призначаЇ ‘≥ларета патр≥архом (це при
живому патр≥архов≥ √ермоген≥, €кий
помер у 1612 р.), повертаЇтьс€ у ћоскву, де
приймаЇ участь в 1610 р. у змов≥ проти
цар€ ¬асил≥€ Ўуйського. ¬≥д ≥мен≥
—емибо€рщини в≥н вирушаЇ у ѕольщу
просити на престол королевича
¬ладислава, але за непок≥рливий норов
—игизмунд ≤≤≤ затримуЇ ‘≥ларета на
невизначений терм≥н у ћальборку,
колишн≥й тевтонськ≥й фортец≥. «емський
—обор обираЇ на престол саме 16-р≥чного
сина ‘≥ларета ћихайла з над≥Їю, що саме
–оманови, €к≥ були т≥сно пов'€зан≥ з
пол€ками, не будуть проводити
радикальну чистку. 14 червн€ 1619 р. в
район≥ ѕресн≥ молодий цар зустр≥чаЇ
батька, €кий повертаЇтьс€ з полону. —ин
поклонивс€ в ноги батьков≥, а пот≥м
батько поклонивс€ перед сином-царем.
Ќадал≥ ‘≥ларет був сп≥вправителем сина
п≥д титулом "¬еликого √осудар€" до
своЇњ смерт≥  в 1633 роц≥ ...
¬≥домий ст≥йкий
загально≥ндоЇвропейський мотив, за
€ким ≥менем одного ≥з брат≥в-близнюк≥в
м≥сто отримуЇ назву: в≥д –омула Ц –им,
в≥д  р≥ве- р≥вайт≥са  Ч Krzywgorod, Curvum castrum
у ¬≥льнюс≥ (древн€ частина м≥ста), то
словТ€нський ¬Т€чеслав може
вважатис€ засновником ¬итичева (суч. с.
¬итач≥в ќбух≥вського району  ињвщини),
в≥домого в≥зант≥йському ≥мператоров≥
 онстантину Ѕагр€нородному €к
ќТќєѕДќµѕДќґќ≠ќ≤ќЈ (у  ињвському —инопсис≥ Ц
¬итичи, ¬Т€тичи). Ќаприк≥нц≥ ’≤ ст.
¬≥тич≥в пагорб вже був незаселений ≥
—в€тополк заснував на ньому
У—в€тополчь градъФ. 
” ракурс≥ взаЇмних контакт≥в зах≥дних
≥ндоЇвропейц≥в  сам ¬≥девут (¬ейдевут)
може ви€витис€ паралельним
кельтському жерцев≥-друњду пор€д з
автентичним балтським жерцем  р≥ве
 р≥вайт≥сом: Caer Vediwid Ч "замок
найдосконал≥ших" ≥ Caer Vandwy Ч "замок
найвищого (!)". ј отже, можна говорити про
вплив на балто-словТ€нський союз
кельт≥в. ўоправда, у давньо-руськ≥й
л≥тописн≥й традиц≥њ епон≥м вТ€тич≥в
згадуЇтьс€ разом з епон≥мом не
кривич≥в, а радимич≥в (€вна п≥зн≥ша
тюрко-аваро-хазарська трансформац≥€ в
"ердемч≥") ≥ зазначаЇтьс€, що прийшли
вони Ув≥д л€х≥вФ (не обовТ€зково це 
повинно було означати, що вони поход€ть
Уз л€х≥вФ, а, на нашу думку,  Ч
переселилис€ з причини ≥нваз≥њ на њхню
початкову територ≥ю л€х≥в; начебто, на
¬олин≥ побутуЇ переказ про ковал€
–адара, €кий перем≥г "«м≥€  рагове€" ≥ в
останньому €вно звучить лех≥тський
 рак, переможець «м≥€ ≥ епон≥м  ракова).
ѕроте, думаЇтьс€, нов≥ пол≥тичн≥
обставини змусили забути старе
балто-словТ€нське протиставленн€
 р≥в-¬€чко ≥ сп≥вв≥днестис€ з б≥льш
актуальним –адим-¬€чко.
ќдн≥Їю з дружин великого кн€з€
кињвського ¬олодимира —в€тославича
—в€того була чешка (Учехин€Ф), €ка
народила кн€зев≥ сина ¬ишеслава.
ќстанн≥й у 80-х рр. ’ ст. отримав у
кн€ж≥нн€ Ќовгород та волод≥в ним до
своЇњ смерт≥ в 1010 р. 
¬ 1033 або 1036 р. великий кињвський кн€зь
ярослав ¬олодимирович ћудрий даЇ ≥м'€
¬Т€чеслав своЇму синов≥ (при хрещенн≥
отримуЇ ≥м'€ ћеркур≥й). ” Уѕов≥ст≥
временних л≥тФ пов≥домленн€ про це
розташовано одразу ж п≥сл€ вказ≥вки на
те, що ярослав став Усамовластцем
–устей землиФ. ¬ажко соб≥ у€вити,
зазначаЇ ј.≤. –огов, що в такий
торжественний момент могло бути
випадковим нареченн€ ≥менем сина
руського Усамовластц€Ф. ¬Т€чеславом
≥меновано шостого сина ярослава на
честь чеського кн€з€ ¬Т€чеслава
(¬ацлава) (нар. 907 р., кн€зь в 921 Ц 28.9. 929
рр.), €кий першим у чех≥в став
УсамовластцемФ. ¬≥н був представником
династ≥њ ѕржемислович≥в, сином
чеського кн€з€ ¬ратислава (905 Ц 921 рр.)
та ƒрагомири  (дочки кн€з€ племен≥
стодор€н Ц г≥лки полабських лютич≥в).
ћолодшим братом ¬Т€чеслава був
Ѕолеслав, €кий п≥дступно вбив першого
чеського самодержц€. ƒень пам€т≥
Удоброго корол€Ф ¬Т€чеслава (польск.
Waclaw, угор. Vencel, ≥рл. Wenceslas, н≥м. Wenceslaus) €к
Ц перенесенн€ його мощей (932 р.) Ц
католики шанують 4 березн€. ¬≥дом≥
≥стор≥њ корол≥ „ех≥њ ¬Т€чеслав ≤ (1230 Ц
23.9. 1253) ≥ ¬Т€чеслав ≤≤ (1278 Ц 21.6. 1305),
король ”горщини ¬Т€чеслав ≤≤≤ (1301 Ц
1304), а також ¬Т€чеслав ≤V, король „ех≥њ
(1363 Ц 1419) та ≥мператор —в€щенноњ
–имськоњ ≥мпер≥њ германськоњ нац≥њ (1376
Ц 1419).
«а запов≥том ярослава ћудрого
¬Т€чеслав ярославич у 1054 р. отримав у
кн€ж≥нн€ —моленську землю, де
прокн€жив до своЇњ мерт≥ в 1057 р. …ого
син Ѕорис, кн€зь вщизький, в 1077 р.
захопив „ерн≥г≥в на в≥с≥м дн≥в ≥ вт≥к
зв≥дти в “муторокань, а п≥д час нового
походу за допомогою половц≥в 3 жовтн€
1078 р. загинув у битв≥ на Ќежатиний Ќив≥
(тепер Ц м. Ќ≥жин).
¬Т€чеславом було названо сина
ярополка ≤з€славича, внука ярослава
ћудрого, €кий був уд≥льним кн€зем десь
на ¬олин≥ та помер 13 лютого 1104 року. ¬ 1127
р. кн€зем м≥ста  лечеська на п≥вноч≥
“уровськоњ земл≥ був ¬Т€чеслав
ярополкович, правнук ≤з€слава
ярославича.
≤ншим смоленським кн€зем на ≥м'€
¬Т€чеслав був син ¬олодимира
¬севолодовича ћономаха, €кий в 1125 Ц 1132
та 1134 Ц 1146 рр. був кн€зем туровським та
п≥нським, в 1132 Ц 1134 та 1142 Ч  кн€зем
пере€славським, а з 18 лютого до 5
березн€ 1139 р. Ц великим кн€зем
кињвським. ¬ 1050 р. Ц п≥сл€ блукань
руською землею Ц отримав у держанн€
¬ишгород, а в 1151 р. стаЇ сп≥вправителем
свого плем≥нника ≤з€слава ћстиславича
у  иЇв≥, а п≥сл€ його смерт≥ в 1154 р. Ц
сп≥вправителем кн€з€ –остислава
ћстиславича.
ѕ≥д скороченою формою ≥мен≥ Ц ¬€чко Ц
в≥дом≥ в л≥тописн≥й традиц≥њ
¬Т€чеслав —в€тославич, €кий на 1167 р.
кн€жив у €комусь уд≥л≥ ѕолоцькоњ земл≥,
можливо, у ¬≥тебську, та ¬Т€чеслав
Ѕорисович, син  полоцького кн€з€ Ѕориса
ƒавидовича, внук смоленського кн€з€
ƒавида –остиславича. ¬€чко Ѕорисович
прославивс€ звит€жною боротьбою з
тевтонськими в≥йськами на середн≥й
теч≥њ «ах≥дноњ ƒв≥ни. Ќовгородськ≥
бо€ри найн€ли його на кн€ж≥нн€ у м≥сто
ёр'њв (тепер Ц “арту), оборон€ючи €кий
в≥н загинув у 1224 р.
¬ражаЇ, що брат ¬Т€чеслава Ѕорисовича
¬олодимир Ѕорисович мав друге,
хрестильне ≥м'€, але не православне Ц
¬ойцех. ѕро нього згадуЇ т≥льки ¬. Ќ.
“ат≥щев на основ≥ незбереженого
л≥топису п≥д 1217 р.
« усього перерахованого ч≥тко
проступаЇ те, що нос≥њ ≥мен≥ ¬Т€чеслав
прив'€зуютьс€ до територ≥й в≥д  иЇва на
п≥вн≥чний зах≥д Ц п≥вн≥ч Ц п≥вн≥чний
сх≥д (¬олинь, “уров, ѕолоцьк, ¬ишгород,
—моленськ), що, в≥рог≥дно, перебуваЇ з 
певною традиц≥Їю претендуванн€ саме на
ц≥ земл≥ ≥ нареченн€ майбутн≥х
претендент≥в саме ≥менем ¬Т€чеслав
(¬ишеслав).
“ой же кор≥нь ≥мен≥ ћ. Ѕрайчевський
вбачаЇ в топон≥м≥ —амбатас, наведеному
 онстантином Ѕагр€нородним (’ ст.) €к
назва €коњсь  ињвськоњ фортец≥, де
збираютьс€ човни-однодеревки рус≥в
(Const. AI, IX; €к на нас, не обов'€зково тут
мова йде про ƒитинець, а, можливо, про
м≥сце першого форпосту ки€н на п≥вдн≥,
що трансформувавс€  з часом у —убот≥в):
"... Bantas Ч ≥м'€, широко в≥доме в
етнон≥м≥ц≥ —х≥дноњ ™вропи Ч
слов'€нське "¬€тъ", €ке виступаЇ в
≥менах "венеди", "венди", "в≥нди" (можливо
Ч "анти"), а п≥зн≥ш≥ Ч "в'€тич≥", ... ќтже, в
ц≥лому реконструйована назва
семантично вигл€даЇ €к "столиц€
венед≥в" або щось в цьому род≥". ¬ цьому
контекст≥ ц≥кавий засв≥дчений
√еографом Ѕаварським етнон≥м
полабських словТ€н "бетен≥ци" (Betenici,
Bethenze), €ких ѕ. Ўафарик сп≥вставив з
етнон≥мом Vethenici, котрих “≥тмар
ћарзебурзький розташовуЇ в район≥
ћайсена.
ќ.—. —трижак, досл≥джуючи етнон≥м
УвТ€тич≥Ф, звернув увагу на те, що в
басейн≥ р. Ѕерезини басейну ¬ерхньоњ
Ќаддн≥пр€нщини на€вна р≥ка ¬'€ча, що з
л≥вого боку вливаЇтьс€  до р. —в≥слоч≥.
ƒо правого ж боку в ту ж таки —в≥слоч
впадаЇ р. –атомка. ÷е напрошуЇ паралель
з етнон≥мом Урадимич≥Ф, що в
л≥тописн≥й традиц≥њ т≥сно пов'€зуЇтьс€
з вТ€тичами: легендарн≥ генеалог≥чн≥
героњ –адим та ¬€тко сп≥льно вивели
своњ роди Ув≥д л€х≥вФ (напевно, не
поход€чи в≥д предк≥в пол€к≥в, а
залишаючи свою прабатьк≥вщину п≥д
натиском останн≥х). ј отже, УЕ можливо,
над≥йн≥ше в≥дбиваЇ рух в'€тич≥в (≥
радимич≥в) г≥дрон≥м≥€ ¬ерхньоњ
Ќаддн≥пр€нщиниФ, що, з ≥ншого боку,
доповнюЇ наше сп≥вставленн€
антропон≥му ¬Т€чеслав з територ≥Їю на
п≥вн≥ч в≥д  иЇва, особливо п≥вн≥чний
зах≥д та п≥вн≥чний сх≥д ¬ерхньоњ
Ќаддн≥пр€нщини. 
“акож  ќ.—. —трижак зазначаЇ:
УЕперв≥сно на м≥сц≥  -€ Е було Цен- ,
€ке перетворилос€ в е носове (*ƒЩ), а те
вже в Ц€. якщо в≥дновити у слов≥
Ув'€тич≥Ф оте старе Цен-, то д≥станемо
щось на зразок вентич (*ventitjь). ј чи
реальне таке наше в≥дтворенн€? √адаЇмо,
що воно принаймн≥ можливе. Ќа ¬≥нничин≥
Ї одне село з ц≥кавою назвою, €ку ще
н≥хто детально не вивчав. ћова йде про
с. ¬ендичани, поблизу €кого прот≥каЇ р.
¬ендичанка Ц права притока Ќем≥њ в
басейн≥ ƒн≥стра на п≥вденний зах≥д в≥д
Е ∆меринки. “ак от у назв≥ цих двох
географ≥чних об'Їкт≥в (р≥чки ≥
поселенн€) можна в≥дм≥тити компонент
¬ендич Ч, що й у в≥дновлен≥й нами
праформ≥ вентич-. ¬они в≥др≥зн€ютьс€
лише звуками t i d , але, €к в≥домо, ≥ в≥нди
(венеди) мали вар≥ант венти (венети).
¬ендичани Ц це слово т≥Їњ ж
конструкц≥њ, що й пол€ни, деревл€ни,
с≥вер€ни та ≥н. ¬оно утворене в≥д
основи вендич, €ке врешт≥ зводитьс€ до
венд. ¬ендич Ц це, можливо, один з
представник≥в вендич≥в Ц плем≥нного
в≥дгалуженн€ венд≥в. Ќе виключено, що
под≥льськ≥ с. ¬ендичани ≥ р. ¬ендичанка
Ц своЇр≥дне св≥дченн€ про вен(е)д≥в
ѕричорномор€, згадуваних ще в ≤V ст.Ф та
УЕ осел≥ њх б≥л€ 360 р. подан≥ вже на
римськ≥й карт≥ Ц подорожнику  астор≥€
м≥ж гирлами ƒн≥пра ≥ ƒунаю. јрхеологи з
венедами пов'€зують так звану
венедську, або пшеворську культуру,
названу так в≥д м. ѕшеворська в басейн≥
р. —€ну. ÷€ культура склалас€ ще в ≤≤ Ц ≤
ст. до нашоњ ери. « часом венеди жили на
простор≥ м≥ж  арпатами ≥ Ѕалтикою,
обабереги ¬≥сли та на сх≥д в≥д нењ,
дос€гаючи ѕрип'€т≥ ≥ ƒн≥стра. ўе дал≥ на
сх≥д в≥д них виникаЇ спор≥днена
зарубинецька культура.  ультура
венед≥вЦслов'€н перебувала у т≥сних
зв'€зках з культурою кельт≥в (! Ц ќ.√.),
€к≥ в той час належали до
найпередов≥ших Ївропейських племен Е
¬енедськими називали гори  арпати,
¬енедським Ц Ѕоденське озеро,
¬енедською Ц р≥ку ƒунай Е Ѕагато було
спроб по€снити цю назву. ѓњ  ув'€зували
≥ з давньо-п≥вн≥чнон≥мецьким vand Ц вода
(тод≥ вен(е)ди Ц це жител≥ вод, мор€), ≥ з
н≥мецьким Wanderer Ц мандр≥вник й нав≥ть
Weiden Ц пастух. јле найпереконлив≥шим Ї
по€сненн€, за €ким назву в≥нд≥в Ц
в≥н≥д≥в, вент≥в Ц венед≥в пов'€зують ≥з
кельтським vindos Ц Усв≥тлийї (≥рланд. ban
Ц Уб≥лийФ > слов. УбанФ, Ч ќ.√.) ЕФ.
—аме кельти поширили дану назву
теренами ™вропи: р. ¬≥ндо (тепер ¬≥ртах),
м≥ста ¬енец≥€, ¬≥день, ¬≥нде€, а також
топон≥ми в јнгл≥њ (¬енти, ¬≥ндобела,
¬≥ндоглот≥€, ¬≥ндолана, ¬≥ндо≥ра,
¬≥ндопол≥с), у ‘ранц≥њ (¬анде€) тощо.
 в≥ндиФ. ѕо-третЇ, венетськ≥ племена
рушили з територ≥њ ¬енец≥њ та —ловен≥њ
на ќдру та ¬≥слу, де зм≥нили в ≤≤ ст. до
н.е. прабалт≥йськоЦкельтський симб≥оз
на кельтоЦгерманоЦвенетський
(пшеворська культура), €кий виступив з ≤
ст. хр.е. п≥д ≥менем УвенедиФ ≥ њх
матер≥альна культура про≥снувала до
часу, коли був зат€гнений у вир под≥й
епохи јтт≥ли (V ст.). “≥ германськ≥
племена, €к≥ входили в цей симб≥оз,
стали самовизначатис€ €к "вандала(-ни)"
чи "вандала(-ни)", "ванд≥ла(-ни)", де
-ала(н)-, -ела(н)- та -≥ла(н)- Ї вар≥антами
зменшувального суф≥кса. ÷е були
племена бургунд≥в, варин≥в, аздинг≥в,
хар≥нг≥в, с≥л≥нг≥в, руг≥в, геп≥д≥в,
гот≥в та ≥нших. „астина племен
об'Їдналас€ довкола азд≥нг≥в ≥ стала
в≥дома €к "вандали", з €кими суперничали
готи, геп≥ди та бургунди. 
Ќатиск в VIII-IX стт. вТ€тич≥в та
радимич≥в ≥з заходу зд≥йснювавс€ на
сх≥д та п≥вн≥чний сх≥д. Ќа сход≥ в
басейн≥ р≥к ќка ≥ ”гра проживали в
укр≥плених городищах племена балт≥в Ч
нос≥њв мощинськоњ археолог≥чноњ
культури. ћ≥ж шарами городищ балт≥в та
словТ€н розташовуЇтьс€ шар пожарищ, в
котрому присутн≥ збро€ та останки тиг,
хто загинув в≥д насильницькоњ смерт≥.
“у ж картину спостер≥гаЇмо у на
¬ерхньому ƒн≥пр≥ -Ц на територ≥њ
тушемлинсько-банцеровськоњ культури,
колон≥зованоњ кривичами, та й у вс≥х
≥нших м≥сц€х, котрих с€гнув
колон≥зац≥йний наступ. як бачимо,
"компл≥ментарност≥" м≥ж прибульц€ми та
туб≥льц€ми не виникало... Ћише значно
видозм≥нена угро-мовними
степовиками-буртасами (в≥дом≥ до XVII ст.)
сх≥днобалтська народн≥сть гол€дь
("гольтеск≥фи" √еродота) збереглас€ в
анклав≥ до ’≤≤ ст., але зрештою теж була
асим≥льована, починаючи з пос€гань
ёр≥€ ƒовгорукого, €кий встановив на њх
земл≥ соб≥ столицю Ч ћоскву.
 ѕрих≥д вТ€тич≥в змусив зн€тис€ з
насиджених м≥сць предк≥в
новгородських словен та кривич≥в, чому
Ї науков≥ факти: УЕ п≥вн≥чноруський
мовний тип проник на п≥вн≥ч у
ѕри≥льменн€ з верх≥в'њв ƒн≥пра,
«ах≥дноњ ƒв≥ниЕ —ел≥терським шл€хом.
“од≥ перш≥ нос≥њ п≥вн≥чноруського
мовного типу, предки новгородських
словен, йшли з верх≥в'њв ƒн≥пра на
верх≥в'€ «ах≥дноњ ƒв≥ни, в обх≥д центру
основноњ територ≥њ ƒн≥про Ц ƒв≥нськоњ
зони у район озера —ел≥гер ≥ дал≥
—ел≥герським шл€хом на ≤льмень, ¬олхов,
 котрим опустилис€ до його низин, де
заснували —тару Ћадогу. “аким чином,  на
цьому ранньому етап≥ предки
новгородських словен об≥йшли кривич≥в
ƒн≥про-ƒв≥нськоњ зони њњ п≥вденною
перифер≥Їю. Ќовгородськ≥ словене йшли
на ¬олхов Е ѕочинаючи з V≤≤≤ ст.,  з
початком активних
слов'€ноЦскандинавських зв'€зк≥в на
баз≥ мови словен виникаЇ
п≥вн≥чноруське новгородське нар≥чч€, 
формуютьс€ п≥вн≥чноруси ѕоволхов'€Е
ƒо приходу нос≥њв п≥вн≥чноруського
нар≥чч€ на територ≥ю ѕскова ѕсков
слов'€нськоњ мови не знав. ’оча  в
принцип≥ н≥що не заваджаЇ г≥потетично
припустити на€вн≥сть певноњ невеликоњ
хвил≥ полабських слов'€н, що проникла
колись на територ≥ю сх≥дноњ
ѕрибалтикиФ. 
«в≥дси стаЇ зрозум≥ла у л≥тописах,
переважно проновгородськоњ
ор≥Їнтац≥њ, в≥дсутн≥сть згадок про
€зичницьку в€тицьку Укорол≥вськуФ
традиц≥ю, пов'€зану з антропон≥мом
¬Т€чеслав (¬ацлав, ¬€чко, ¬ойцех). “им
б≥льше, що прецеденти в ≥стор≥њ
≥снують. ∆одн≥ ≥рландськ≥ легенди та
п≥сн≥ не згадують про мешканц≥в 
острова Ч ≥рландську (гаельську) групу 
племен скот≥в ("украњнц≥в", в≥д ≥рл.
sciath√°n  "край, сторона", "крило"), €к≥ в
п≥зн≥шому час≥, в V ст. н.е., переселилис€
в ѕ≥вн≥чну Ѕритан≥ю Ч  аледон≥ю ≥
власне заснували шотландськ≥
(скоттськ≥) корол≥вства, ворогуючи з
бритами (на п≥вдн≥), англами (на сход≥)
та  племенами п≥кт≥в.
 ћожливо, що ¬Т€чеслав Ч це ≥м'€
особистост≥, котра стала катал≥затором
дл€ формуванн€ ≥деолог≥зованого
образу Унац≥ональногоФ геро€
праслов'€н в усн≥й традиц≥њ, навколо
€кого починають гуртуватис€ героњ його
майбутнього кола, аналог≥чно до того,
€к довкола корол€ брит≥в јртура (пом. 537
р.) групувалис€ героњ  руглого —толу, ≥,
одночасно, €кась частина праслов'€н
усв≥домлюЇ свою значим≥сть €к
УсвоЇр≥дност≥Ф (Унац≥њФ) п≥д ≥менем
УвенедиФ (> УвТ€тич≥Ф), тобто
¬Т€чеславов≥ (кор≥нь "в€ч-", на думку ћ.
Ѕуд≥м≥ра, ≥дентичний латин. magis, франц.
mais, а отже "венети" означаЇ "магнати". √.
¬ернадський сп≥вставив його з осетин.
faetaeg "л≥дер", "вождь"). 
ћожливо, так ф≥ксуЇтьс€ перех≥д
частини праслов'€н в≥д avia potestas
"д≥д≥вського права"
(культово-економ≥чна община-"р≥д", з
формантом "-ани/-€ни" в самоназвах) до
patria potestas "батьк≥вського права" 
(генеалог≥чно-сус≥дська община-"народ,
нац≥€", з формантом     "-ич≥" в назвах
род≥в та племен). јналог≥чно московська
традиц≥€ почала вбачати за такого
геро€ саме ёр≥€ ƒовгорукого, попирача
"д≥д≥вщини".
…мов≥рно, що
формуванн€-самоусв≥домленн€
"¬Т€чеславових" (венед≥в) в≥дбувалос€
саме у час≥ формуванн€ з протословТ€н
майбутн≥х прасловТ€н. Ќачебто, саме на
≈льб≥ та Ќижн≥й —аксон≥њ культура
городищ стала катал≥затором
виникненн€ праслов'€н. —истема городищ
дозвол€ла створити своЇр≥дн≥
Укреольськ≥ островиФ (ilha crioula), що
р≥зко в≥др≥зн€лис€ в≥д навколишнього
њх населенн€ б≥льш високою культурою, в
котр≥й зм≥шанн€ кельт≥в, етруск≥в,
венет≥в/генет≥в (вже в IV ст. до н.е. ц≥
три етноси знаЇ €к сус≥д≥в
ѕсевдо-—к≥лакс), ≥лл≥р≥йц≥в, ≥тал≥к≥в,
фрак≥йц≥в, германц≥в, к≥ммер≥йц≥в та
≥нших (ск≥ф≥в?) етнос≥в  було
продуктивн≥шим. —аме тод≥ виникли у
слов'€нських мовах слова УвогоньФ,
УмореФ, УоратиФ, Упорос€Ф, УрудаФ,
УвесьФ (поселенн€), "господь", "говеть"
(звичай, сусп≥льн≥сть), "*strojiti" ("домашнЇ
господарство"), *pola voda ("м≥сце мешканн€"),
*роjьmо (русск. поймо "горсть"), *oticu (русск.
"отец")  €к запозичен≥ з латин≥ (ignis, mare,
arare, porcus, raudus, vis, hospes, favere, struere, paludes, po-mum
"пл≥д, фрукт" < *ро-emom "сн€тое, сорванное",
attikos "почесний титул судд≥-medix", solum, dom,
luna, sol, brosh, nova, est, semena, vera, volo,  sibi, mini,  tibi,
tui, nema, pasti, ne, vidit, vertit, stoit, pripea, vethum
(ветхий), nunce (нинче), spina, cost, perur
(обпалювати, очищувати, прати), orare
(орати), rus (село). "... Ќаприклад, Ч писав
ќ. “рубачев, Ч можна з≥слатис€ на
близьк≥сть латинських в≥дд≥Їсл≥вних
≥менник≥в на Цtio (-tionem) та словТ€нських
в≥дд≥Їсл≥вних ≥менник≥в на -tьje. ÷€
близьк≥сть вигл€даЇ €к дещо
самоочевидне нав≥ть з погл€ду
елементарноњ граматики... ƒек≥лька сл≥в
про цю латинсько-словТ€нську паралель.
—ловТ€нський ≥менний в≥дд≥Їсл≥вний
формант Цtьje ... може бути умовно
реконструйований €к ≥ндоЇвр. Цtiom/-tiiom, з
≥ншого боку Ч регул€рн≥сть утворень на
Цtьje на словТ€нському грунт≥ ≥ њх ...
пох≥дн≥сть з формантом Цje в≥д
в≥дпов≥дних ≥нф≥н≥тивних основ ...
змушують розц≥нювати ≥мена на Цtьje €к
словТ€нське новоутворенн€.
Ѕалт≥йський, що знаЇ ≥нф≥н≥тиви
близькоњ формац≥њ (-*tei), не маЇ таких
розширених ≥менних форм. Ќавпаки,
латинський ≥менний формант дл€
утворенн€ в≥дд≥Їсл≥вних ≥менник≥в Цtio
(пор. лат. emptio, род.в≥дм. emption-is, знах≥д.
в≥дм. emption-em) кр≥м функц≥ональноњ та
формальноњ близькост≥, теж може
продовжувати ≥ндоЇвр. -*tiom (середн≥й
р≥д, перебудований пот≥м у латинськ≥й
за ж≥ночим в≥дм≥нюванн€м).
—ловТ€нський та латинський форманти
можуть оформлювати етимолог≥чно
спор≥днен≥ д≥Їсл≥вн≥ основи, даючи
близьк≥ за значенн€м ≥мена: ст.-слов.
"при≥ати≥е" Ч "прийн€тт€" ≥ лат. emptio
"куп≥вл€"  за суттю справи обТЇднуютьс€
сп≥льною вих≥дною формою пох≥дного
характеру *emptiiom < *em-tiiom. “аким чином,
можна говорити €кщо не про сп≥льне
новоутворенн€, то, принаймн≥, про
сп≥льний словотворчо-морфолог≥чний
паралел≥зм двох ≥ндоЇвропейських
д≥алектних груп..."; аналог≥чно власне 
креольскими верс≥€ми за походженн€м
в≥д латинських сл≥в Ї сучасн≥
слов'€нськ≥ "оскомина", "котел", "латук", 
"осел", "палата", "поганий", " ол€да",
"сокира", "щит", "жид", "хрест", "–им" (при
автентичному Roma). “акож  власне
слов'€нськими топон≥мами ѕравобережж€
”крањни входить в
центральноЇвропейський топон≥м≥чний
ареал на п≥вн≥чний сх≥д в≥д јльп. —вого
часу Ќ. јнтошин зауважував:  "... ƒл€
загальнослов'€нськоњ мови, що ≥снувала
не менше 500 рок≥в, був характерний,
наприклад, закон в≥дкритого складу,
котрий зм≥нив всю фонетичну систему та
граматичний лад мови, до того ж ц≥ зм≥ни
охоплюють вс≥ слов'€нськ≥ д≥алекти. ÷е
могло бути т≥льки у тому випадку, коли
слов'€ни займали невелику територ≥ю,
вс≥ слов'€нськ≥ племена були
взаЇмопов'€зан≥ економ≥чними
в≥дносинами, мали Їдин≥ центри
господарськоњ та пол≥тичноњ
д≥€льност≥".
ѕо€в≥ Укреольських остров≥вФ
спри€ють зд≥бност≥ де€ких народ≥в
вживатис€ у чуже њм б≥осоц≥альне
середовище та вважаЇмо, що саме
б≥олог≥чн≥ та соц≥альноЦпсихолог≥чн≥
особливост≥ Уколон≥ст≥вФ  дозволили
њм створити Укреольську культуруФ (в
даному випадку Ч праслов'€нську) Ч
зародок наступноњ
культурно-цив≥л≥зац≥йноњ
трансформац≥њ ÷ентральноњ та —х≥дноњ
™вропи. ÷≥каво, що з цим феноменом
етноутворенн€ можна сп≥вставити й
засв≥дчений ≥сториком “ац≥том
характерний процес: "Е Ѕули приписан≥
до “аренту ≥ јнт≥ю (в ѕ≥вденн≥й ≤тал≥њ,
в 60 р. н.е, - ќ.√.) ветерани (римських
лег≥он≥в, - ќ.√.), але вони не допомогли
безлюддю цих м≥сць, бо б≥льша частина
њх розбрелас€ по пров≥нц≥€х, в котрих
вони зак≥нчили строк своЇњ служби; (до
того ж) не звикл≥ н≥  вступати у
подружн≥ стосунки, н≥ виховувати д≥тей,
вони залишали своњ будинки сирими, без
нащадк≥в. —права в тому, що тепер не
виводилис€, €к ран≥ше, в колон≥њ ц≥л≥
лег≥они з трибунами, центур≥онами ≥
солдатами, до того ж кожен з останн≥х
перебував у своњй ман≥пул≥, так що у
згод≥ та любов≥ утворювали общину, а це
були люди, не знайом≥ один з одним, з
р≥зних ман≥пул. Ѕез кер≥вника, без
взаЇмноњ привТ€занност≥, котр≥
раптово збиралис€ в одне ц≥ле, €к би з
≥ншого роду людей ≥ становили
зб≥говисько, н≥ж колон≥ю" (Annales XIV 27).
 ” расовоЦантрополог≥чному вим≥р≥
нос≥њ ц≥Їњ Укреольськоњ культуриФ
належали до альп≥йського типу, що й
населенн€ јвстр≥њ, Ўвейцар≥њ та
частково ѕ≥вн≥чноњ ≤тал≥њ. …ому
морфолог≥чно тотожна
дн≥провськоЦкарпатська група 
слов'€нськоњ попул€ц≥њ, що дало
можлив≥сть вважати останню
п≥вн≥чноЦсх≥дним вар≥антом ц≥Їњ раси. 
як на нашу думку, найб≥льш рухом≥
прошарки пас≥онар≥њв п≥д ≥менами
белг≥в та свев≥в виходили ≥з
середовища придунайськоњ УматеризниФ
Ч ≥тало-венето-≥лл≥ро-праслов'€нськоњ
сп≥льност≥ (арх≥пелагу Укреольських
остров≥вФ). —вев≥в ÷езар називав
Уновим полчищемФ (nova manus Sueborum) (Caes. BG , ≤,
37). ¬они виступили до –ейну (Rhenus) ≥
нав≥ть перейшли на його правий,
галльський берег. “ут частина свев≥в
стала в≥дома €к УбелгиФ, у кельтському
походженн≥ €ких сумн≥вавс€ вже сам
÷езар (Caes. BG , ≤≤, 4) ≥ €кий п≥д час в≥йни з
ними про ≥снуванн€ свев≥в ще не
п≥дозрював (а, отже, коли дов≥давс€ про
останн≥х, то назвав њх Уновим
полчищемФ,  бо п≥д Устарим полчищемФ,
напевно,  розум≥в саме белг≥в). як
зазначаЇ ё.  олосовська, УЕ де€к≥
особливост≥ житт€ луг≥њв змушують
припустити, що луг≥њ, €к ≥ свеви,
належали до одного ≥ того ж народу, не
будучи н≥ кельтським, н≥ германським.
ћожливо, вони були народом
слов'€нського походженн€. якщо гар≥њ,
назван≥ “ац≥том, належали до племен≥
луг≥њв (Germ. 43: 3-4) ≥ €кщо вони тотожн≥
гарудам ÷езар€, €к≥ входили в ополченн€
цар€ јр≥ов≥ста (Caes. B.G. ≤, 51), то в цьому
вбачаЇтьс€ пр€мий зв'€зок народу
луг≥њв з народом свев≥в. як ≥ свеви,
луг≥њ входили у культову сп≥льноту,
об'Їднану шануванн€м землеробських
божеств Е ” луг≥њв був гай, осв€чений
древн≥м культом (antiquae religionis lucus ostenditur Ц
Tac. Germ. 43.3). √ай дл€ зд≥йсненн€ тањнств
мали марси або марс≥ани Ц плем'€
свев≥в. ¬ цьому гаю знаходилос€
св€тилище богин≥ “анфани ≥ за њњ культ
в≥дпов≥дало усе плем'€ (Tac. Ann. ≤, 51).
ћатиЦземл€ Ќерта (епон≥м Ќорику ≥,
можливо,  ж≥ночий екв≥валент 
скандинавсього бога Ќьйорда з числа
класу бог≥в-ван≥в, батька ‘рейра та
‘рейњ,  Ч ќ.√.) шанувалас€ племенем
свев≥в у св€щенному гаю (Tac. Germ. 40.2)Ф.
÷≥кавою в цьому випадку Ї приказка,
засв≥дчена √еографом Ѕаварським
стосовно свев≥в: "Suevi non sunt nati, sed seminati"
("—веви не народжен≥, а пос≥€н≥").
÷езар  характеризуЇ германц≥в на
приклад≥ свев≥в (в≥дм≥нних, €к в≥н
зазначаЇ, в≥д германц≥в: “ац≥т пише, що
≥м'€ УсвевиФ (suebia)  Ї б≥льш в≥рним та
древн≥м (verum et antiquum nomen), на в≥дм≥ну в≥д
недавнього дл€ ≥сторика з –иму терм≥ну
У√ерман≥€Ф (Germ 2.2-3). —веви, €к розпов≥ли
÷езарю, Ч Їдин≥ з германц≥в, котр≥ не
бо€тьс€ н≥кого, кр≥м безсмертних бог≥в
(Caes. BG ≤V.7)) €к войовничих та
УрискаючихФ, то саме так визначають
його наступники племена саме венет≥в
(венед≥в)ЦпрасловТ€н. ƒумаЇтьс€, що
нав≥ть ≥м'€ Угерманц≥Ф стосувалос€
швидше спочатку свев≥в за ≥менем
њхнього родоначальника (приналежн≥сть
до УкультовоњФ сп≥льноти Ч "свободи,
€ка  розум≥лас€ €к Ужертва, принесена
≥з сакральною метоюФ > Усв≥жа (нова)
кров, в≥ддана богамФ > Усв≥жа (нова)
кров, влита в етнос через шлюб та
побратимствоФ > Уо-своЇний, св≥йФ
(*svoboda,  де  -d-a суф≥кс у зб≥рному значенн≥
< ≥.-Ї. *sue-bh-o Усвоњ, сп≥вплем≥нникиФ,
Ур≥дФ; пор.: дв.-прус. subs Усам, св≥йФ,
латин. suus Усамому соб≥ приналежнийФ;
н≥м. Schwab  УшвабФ < дв.-верх.-н≥м. swƒБbƒБ
Ув≥льнийФ< ≥.-Ї. *suo- / *sue- Усв≥й, р≥дний,
л≥вий (пор. з л≥вим, п≥вн≥чним берегом
ƒунаю!)Ф ~ sau- Усв≥титиФ) > УчистийФ,
Уб≥лийФ, Усправжн≥йФ; сталос€ це,
напевно, внасл≥док входженн€ до
держави свев≥вЦпрасловТ€н  ще й
германц≥в Ц маркоман≥в). —погад про
Їдн≥сть зберегли балканськ≥ слов'€ни  у
ритульному персонаж≥ У√ерманФ
(ƒжерман), аналога румунського
(фрак≥йськоЦ≥лл≥роЦвенетського) 
 ало€на. ¬ украњнц≥в йому в≥дпов≥даЇ
 оструб, а у рос≥€н Ц  острома. ”
замовл€нн€х розпов≥даЇтьс€, що в≥н
помер в≥д засухи (жертва богов≥ сонц€?),
а обр€дово глин€ну л€льку √ермана з
ч≥ткими фал≥чними атрибутами п≥д час
ритуалу ж≥нки ховають  на п≥щаному
берез≥ р≥ки, щоб викликати дощ. “ут
одразу ж хочетьс€ згадати германського
верховного бога (≥ жертву самому соб≥)
ќд≥на (гот. wo√Юs УодержимийФ, У≥стовийФ
~ праслов. *vent-). јналог≥чне проголошуЇ,
€к вище зазначалос€, й в≥шнуњзм: "... я
вчу вас цьому, грунтуючись на ¬едах.
«г≥дно з ¬едами, ¬≥шну Ї той, хто вбиваЇ
≥ той, кого вбивають. ”
жертвопринесенн≥ битви вбивати або
бути вбитим однаково не маЇ значенн€...
я однаковою м≥рою шаную в≥йну,
жертвопринесенн€ ≥ поклон≥нн€ ¬≥шнуФ.
≤ зв≥дси напрошуЇтьс€ висновок про те,
що й прасловТ€нський аналог Ч король
¬Т€чеслав Ч мус≥в був бути такою ж, €к
ќд≥н ≥ ¬≥шну, жертвою (не дивно, що
реального ≥сторичного ¬ойцеха
наважуЇтьс€ принести в жертву його
брат Ч чеський аналог —в€тополка
ќка€нного, куди, до реч≥, останн≥й ≥
вт≥каЇ, бо його аналог не те що зазнаЇ
€когось поганьбленн€, а стаЇ королем,
тобто його вчинок розц≥нюЇтьс€ у
в≥дпов≥дност≥ з традиц≥Їю, визнававс€
ритуально законним; до реч≥, цей
кињвський кн€зь зд≥йснюЇ
жертвопринесенн€ своњм амб≥ц≥€м саме
правител≥в в€тицьких та дотичних
земель Ч Ѕориса, √л≥ба та —в€тослава).
 .“. ¬≥тчак запропонував реконструкц≥ю
≥мен≥ саме дл€ ц≥Їњ прасловТ€нськоњ
сп≥льност≥,  заф≥ксованого, за √.
ЋовмТ€нським, лише на перифер≥€х
ƒавньоњ ™вропи (у звТ€зку з
розселенн€м): *wenHtoi (< ≥.-Ї. *bhrghntoi Увелик≥,
висок≥Ф) €к спадок в≥д б≥льш давньоњ
(рел≥ктовоњ) ≥ндоЇвропейськоњ
сп≥льност≥, з чим погоджуЇтьс€ ј.
Ѕрюкнер: У÷е Їдина перв≥сна плем≥нна
назва (назва  ар≥њв, можливо, стосуЇтьс€
т≥льки ≥нд≥йц≥в та ≥ранц≥в)Ф. “им
б≥льше, що ќ.ћ. “рубачов настоював на
тому, що слов'€нську культуру сл≥д
розгл€дати €к "архањчний вар≥ант
≥ндоЇвропейськоњ культури".
 ѕрасловТ€ни-УвенетиФ просувалис€  у
багат≥ та пожвавлен≥ сусп≥льним та
культурним житт€м област≥ побережж€
ѕ≥вн≥чного мор€, а зв≥дти Ч на сх≥д,
п≥вдень та зах≥д. УЕѕроцес цей
характерний дл€ вс≥х ≥ндоЇвропейських
народ≥в того часу, ≥ виключати з нього
представник≥в праслов'€н, одного з
могутн≥х етн≥чних масив≥в ™вропи, нема
п≥дставФ. —аме тут, м≥ж середньою
теч≥Їю ≈льби ≥ нижньою ќдрою, частина
"венет≥в" зм≥нюЇ протословТ€нське
самоозначенн€
"венети/венеди/вТ€тич≥/ветен≥ч≥"  (*wenHtoi
< ≥.-Ї. *bhrghntoi Увелик≥, висок≥Ф) на
прасловТ€нське "велик≥/в≥льци/велети"
(*vel-), що заф≥ксували њх германськ≥
сус≥ди (Oueltai, Wilzi, Wilti, Wiltios, Vulsi, Vuloini, Vilini,
Wulzi, Weletabi; јдам Ѕременський у ’≤ ст.
зауважував, що племена, €к≥ словТ€ни
називають "в≥ль€ми", н≥мц≥ називають
"лютичами", Leuticii, в той час €к б≥ограф
 арла ¬еликого ≈йнхард говорив, що
"в≥льц≥" Ч це н≥мецька назва словТ€н,
€к≥ сам≥ себе називають "велетами";
√еограф Ѕаварський нараховуЇ у
"велунцан" 70 м≥ст, що сп≥вставл€ють ≥з
засв≥дченою у "¬еликопольськ≥й
хрон≥ц≥" XIV ст. назвою м≥ста ¬ол≥на в
уст≥ ќдри  Welunecz). 
  Ћише з≥ткнувшись ≥з –имом, €к вважаЇ
—.¬. Ќаз≥н, прасловТ€ни самоозначилис€
саме €к "нероман≥зован≥" (на в≥дм≥ну в≥д
кельт≥в та дак≥в-волох≥в),Ч "слов'€ни" Ч
"т≥, що зрозум≥ло говор€ть", аналог≥чно
до "шкиптарет" Ч "т≥, що зрозум≥ло
говор€ть" (самоназва албанц≥в),
"еускалдунак" Ч "т≥, що зрозум≥ло
говор€ть" (самоназва баск≥в).
«азнавши культурного романського
впливу, прасловТ€ни повернулис€ на
земл≥ предк≥в в межир≥чч≥ ¬≥сли та
ќдера (де сформували культуру
п≥дкльошевих поховань, 400-100 рр. до н.е.),
зазнали св≥тогл€дно-господарського
впливу кельтських племен (латенська ≥
тшинецька культури)  ≥ створили симб≥оз
≥з германськими племенами (вандали,
бургунди та племена союзу луг≥в Ч
гарп≥њ, гел≥з≥њ, маннами та
наганарвали; пшеворська, оксивська ≥
зарубинецька культури ≥ пр€ш≥вська  на
—ередньому ѕодунавТњ та етул≥йська на
Ќижньому ѕодунавТњ, що походить ≥з
пшеворськоњ), в≥домий €к венеди/венети
писемних джерел. Ќадал≥ вони зайн€ли й
територ≥ю ѕрикарпатт€, сп≥в≥снуючи з
нос≥€ми латенських культур (серед €ких
Ч г≥рське племТ€ кот≥н≥в Ч
спец≥ал≥ст≥в по добуванню зал≥за, €к≥
“ац≥том визначаютьс€ не германц€ми, а
такими, що говор€ть галльською мовою,
тобто використовують кельтську €к
посередника в систем≥ р≥зноетн≥чноњ
латенськоњ культури) або вит≥сн€ючи
зв≥дси фрако-дак≥йськ≥ племена нос≥њв
липицькоњ та  прабалтськ≥
племена-нос≥њв зубрицькоњ культури
(≤-поч. ≤≤≤ ст.), €к≥ одночасно
намагалис€ колон≥зувати ¬ерхнЇ та
—ереднЇ ѕодн≥стровТ€, асим≥люючи
м≥сцеве населенн€, €ке залишалос€
незахищеним п≥сл€  переходу в 50 р. н.е в
“исо-ƒунайську низовину (п≥сл€
розгрому тут римл€нами дак≥йськоњ
держави одр≥сс≥в) в союз≥ з
германц€ми-луг≥€ми значноњ њњ частини 
Ч сармат≥в-€зиг≥в. —аме ≥з залишком
м≥сцевих ≥раномовних €зиг≥в (€к≥
про≥снували аж до поч. ≤≤≤ ст), на наш
погл€д, ≥ повТ€заний субетнон≥м
ДгуцулиФ: пор. з осетин. "гыццыл чизг" -
Дд≥вчинкаФ, де ДгыццылФ Ц
Дмале/малийФ, а ДчизгФ Ц Дд≥виц€Ф,
що у Ївропейських писемних джерелах
ф≥гуруЇ власне €к Д€зигФ (етнон≥м
сарматського племен≥, т≥сно
повТ€заного з мотивом войовничих
вершниць-амазонок). “обто карпатськ≥
гуцули Ч це Дмал≥ €зигиФ в сенс≥ того,
що залишилис€ в  арпатах  (аналог≥чно
група остгот≥в/острогот≥в, €ка
в≥дмовилас€ в≥д войовничого походу на
«ах≥д, у Д√отиц≥Ф …ордана
визначаЇтьс€ €к Дмал≥ готиФ, Geti Minores) ≥
зм≥шалис€ з германськими
гото-вандальскими племенами, а не
вирушили у ™вропу (з  Ївропейських
€зиг≥в, до реч≥, походить знаменитий
канцлер корони ‘ранц≥њ, Їпископ ѕарижа
в 867-879 та 883-889 рр. √оццел≥н дТјнжу) ≥
пот≥м були амим≥льован≥ франками. «
часом  етнон≥м зазнав переосмисленн€ у
середовищ≥ сус≥днього роман≥зованого
населенн€ на Дготськ≥Ф: got/guth +
румунський означений постартикль Цul >
gu≈£ul Дрозб≥йник, рекетирФ..
¬енети в ≤ ст. до хр.е. в альп≥йських
земл€х сп≥льно з де€кими кельтськими
та ≥лл≥р≥йськими племенами об'Їдналис€
довкола ≥лл≥р≥йського племен≥ норик≥в,
утворивши могутню державу Ќорик,
згадану €к прабатьк≥вщина слов'€н у
Уѕов≥ст≥ временних л≥тФ. "... ѕрот€гом
тривалого часу основним населенн€м
пров≥нц≥њ Ќорик були кельти, котр≥ у
перш≥ стол≥тт€ христи€нськоњ ери
зазнали глибокого впливу римськоњ
цив≥л≥зац≥њ та латинськоњ мови. —аме
тут римл€ни впроваджували пол≥тику
≥нтенсивноњ урбан≥зац≥њ, внасл≥док
котроњ все м≥сцеве населенн€ було
роман≥зоване... –оман≥зоване населенн€
≥з Ќорику п≥зн≥ше пересунулос€ на сх≥д
≥ заселило ¬ерхню ѕаннон≥ю... Ќе сл≥д
забувати, що майже скр≥зь романськ≥
мови сформувалис€ на кельтському
субстрат≥. ≤нтенсивна ≥ глибока
роман≥зац≥€ п≥вн≥чноњ јфрики не
призвела до створенн€ тут романських
мов... ћовн≥ сл≥ди кельтського
субстрату через романську мову
проникли в багато мов карпатського
ареалу.  ельтське походженн€ р€ду
карпатизм≥в не викликаЇ сумн≥в≥в.
ќдначе у де€ких районах карпатськоњ
зони кельтський вплив м≥г бути
безпосередн≥м (не серез
сх≥днороманську мову). ƒобре в≥домо, що
у перш≥ в≥ки н.е. кельтський вплив мав
м≥сце на територ≥њ п≥вденно-зах≥дноњ 
ѕольщ≥ та ¬ерхньоњ —≥лез≥њ. ўе сильн≥ше
та ≥нтенсивн≥ше воно було у Ѕогем≥њ, де
перш≥ словТ€нськ≥ поселенц≥ застали
ще багаточисельне кельтське
населенн€...".
“ут надзвичайно доречно згадати теор≥ю
ќ.ћ. “рубачова про прабатьк≥вщину
слов'€н на —ередньому ƒунањ, в
«ах≥дному Ќорику. як на нас, саме тут
в≥дбулас€ остаточна кристал≥зац≥€
"креол≥в"  у етнос (усв≥домленн€ "своњ"
впротивагу "чужим") та формуванн€
д≥алектного членуванн€: празах≥дн≥
слов'€ни Ч в ¬оЇводин≥ та «ах≥дн≥й
ѕаннон≥њ, прап≥вденн≥ Ч на територ≥њ
тепер≥шньоњ —ловен≥њ, п≥вн≥чноњ
’орват≥њ та п≥вн≥чноњ —ерб≥њ,
прасх≥дн≥ Ч в “ранс≥льван≥њ та Ѕанат≥.
Ќорик контролював знамениту
УЅурштинову дорогуФ, що починалас€ на
п≥вн≥чному сход≥ сучасноњ ≤тал≥њ, в
јкв≥лењ (власне енети Ц венети
заснували ¬енец≥ю та заселили ѕатав≥ю
Ц ѕадую та јкв≥лею), проходила через
м≥ста Ќорика та ѕаннон≥њ Ц ≈мону (тепер
Ћюбл€на), —авар≥ю (тепер —омбатхей),
—карбанц≥ю (тепер Ўопрон) ≥  арнунт
(тепер ƒейчальтенбург п≥д ¬≥днем) на
ƒунањ. « останнього дорога йшла у
напр€мку до р≥к ћорава ≥ ћура довжиною
600 римських миль (888 км), дос€гаючи
Ѕалт≥йського побережж€ та племен≥
ест≥њв (“ац≥т, У√ерман≥€Ф, 45).
—в≥дченн€ про останнЇ на€вне вже у
√еродота: УЕ јдже € не в≥рю в ≥снуванн€
р≥ки, що називаЇтьс€ у грек≥в ≈р≥дан,
котра впадаЇ у ѕ≥вн≥чне море (зв≥дти, за
розпов≥д€ми, привоз€ть бурштин)Ф
(√еродот, У≤стор≥€Ф, 3 : 115). Ќа нижн≥й
¬≥сл≥ у ¬роцлав≥ (Ѕресл€у, ѕере€слав)
було перевалочне торжище. —аме зв≥дти
поступав бурштин у м≥ста п≥вн≥чноњ
≤тал≥њ. 
ƒуже ц≥кавим €вищем ц≥Їњ УЅурштиновоњ
дорогиФ був культ на н≥й Їгипетськоњ
богин≥ ≤с≥ди, €кий в ≤ ст. хр.е. принесли
≥тал≥йськ≥ колон≥сти Ц
в≥льнов≥дпущеники, що колон≥зували
Ќорик та ѕаннон≥ю. ≤с≥да ототожнювала
≥з ƒолею ƒостатку (Fortuna Abundantia),
супутницею √еркулеса, з котрими
асоц≥ювалис€ образи об≥ц€ного
–имською ≥мпер≥Їю Узолотого в≥куФ.
 ульт ≤с≥ди тут Ї тим б≥льш знаменним,
що вона Ї мат≥р'ю не лише ќс≥р≥са, але й
ћ≥на, бога торг≥вл≥, караван≥в та
торговельного шл€ху.
¬ласне з ѕаннон≥њ бурштин доставл€ли
римл€нам венети (енети), але
встановленн€ в 181 р. до хр.е. римськоњ
колон≥њ у венетськ≥й јкв≥лењ та
перех≥д торг≥вл≥ бурштином до рук
римських купц≥в призвело до втрати
зв'€зку венет≥в ≥з Ѕурштиновим шл€хом. 
ё.  олосовська звернула увагу на те, що
буси з бурштину латин€ни називали
словом monilia, що дуже схоже на болгарське
та украњнське Умон≥стоФ. ўоправда,
вона вважаЇ, що це слово занесене у
—ереднЇ ѕодн≥пров'€ з берег≥в
јдр≥атики, хоча лог≥чн≥ше допустити
його шл€х ≥з сходу на зах≥д, аналог≥чно
€к латин€ни запозичили в €кост≥
синон≥му до свого слова succinum 
(УбурштинФ) ще й венетське  glaesum
(буквальне значенн€ УжовтийФ). “ак
само ≥тало-саб≥нське слово rota  у
¬аррона (RR,II,1,5) Ї контракц≥Їю з rohota ~
слов. УрогатаФ.
ѕл≥н≥й —тарший пов≥домив свого часу, що
Ќерон в≥дправив спец≥альну експедиц≥ю
за бурштином дл€ прикрашенн€
амф≥театру ≥ на чол≥ њњ був прокуратор
 лавд≥й ёл≥ан. ≈кспедиц≥€ привезла в
–им величезну к≥льк≥сть бурштину, ≥
найб≥льший шматок був у 13 римських
фунт≥в (б≥л€ 4,257 кг). —ол≥н уточнюЇ, що
цей екземпл€р подарував Ќеронов≥ один
≥з цар≥в √ерман≥њ, а саме Ч володар
племен≥ свев≥в ¬анн≥й, ставленик –иму
та антагон≥ст €зиг≥вЦсармат≥в.
якщо з ≥сторичним кельтоЦбритським
королем јртуром (V≤ ст. н.е.) переданн€
сп≥вв≥дносить под≥њ к≥нц€ V Ц початку
≤V ст. до н.е., то лог≥чним буде
допустити, що схоже €вище в≥дбулос€ з
королем венед≥в ¬Т€чеславом, на €кого
перенесли у€вленн€ про легендарного
корол€ племен≥ венет≥в (енет≥в, ћБќХќљќµѕДќњќє
< кельт. uenos  УдругФ, uenja
Успор≥днен≥стьФ, за ќ. Ўахматовим), що
мешкали  у альп≥йських земл€х, на
п≥вн≥чному сход≥ сучасноњ ≤тал≥њ та у
—ловен≥њ. ¬енет≥в вважають нос≥€ми
археолог≥чноњ культури ≈сте, що
еволюц≥онувала з культур пол≥в
поховань (ранн≥й пер≥од Ц 950 Ц 750 рр. до
н.е., середн≥й Ц 750 Ц 575 рр. до н.е. ≥
п≥зн≥й Ц 575 Ц 183 рр. до н.е.).
“акож венет≥в (енет≥в, ћБгенет≥в,
ћБќ≠ќљќµѕДќњѕВ) згадуЇ у У≤лл≥ад≥Ф (≤≤, 851)
√омер:
¬ождь ѕ≥лемен пафлагон€нам передував,
хоробре серце,
                                        який вив≥в њх ≥з
√енет, де стадно живуть дик≥ мески.
ѕроте у У≤лл≥ад≥Ф на€вне одне
неузгодженн€ з персоною ѕ≥лемена: у V
п≥сн≥ його вбито, а в ’≤≤≤ п≥сн≥ в≥н ≥де
за т≥лом убитого сина, ≥ власне цю
суперечн≥сть виставл€ють досл≥дники
€к доказ того, що авторами У≤лл≥адиФ Ї
дек≥лька ос≥б. јле легко припустити, що
Уп≥леменФ Ц це не ст≥льки ≥м'€, а титул
володар€ ѕафлагон≥њ ≥ народу енет≥в, що
насел€в цю малоаз≥йську крањну
(аналог≥чно до того, €к ≥м'€ героњчного
корол€ дак≥в ƒецебал просто означаЇ
"дакський цар", Deci-balus). ≤ мабуть, не лише
титул, а €вище, характерне дл€
архањчних корол≥вств, коли система
влади опиралас€ на право волод≥нн€
землею. Ќаприклад, на побережж≥
≈кватор≥альноњ јфрики у корол≥вствах
Ћоанго,  аконго, Ќгойо вс€ влада у форм≥
особливого пон€тт€ УвенеФ (з ≥менем
"венет" тут просто зб≥г!)
концентрувалас€ у верховному
правител≥: УЕ¬ласне ≥нкарнац≥€
У¬енеФ давала необмежену владу над
п≥дданими. У¬енеФ можна зрозум≥ти €к
еманац≥ю дух≥в земл≥, що п≥шли у землю
предк≥в. «емл€ вважалас€ непод≥льною
м≥ж ≥ндив≥дами, так €к њњ власником
виступав весь клан, при ньому не т≥льки 
його жив≥ представники, але у першу
чергу вс≥ вже померл≥  члени. ѓх
представником ≥ виступав УкорольФЕФ.
¬ ≥ранськ≥й зороастр≥йськ≥й систем≥ ц€
еманац≥€ виступаЇ €к јмеша —пента
(УЅезсмертн≥ —в€т≥Ф), а ≥постась њњ Ц
’шатра ¬айрь€ (УвладаФ, з в≥дт≥нком
Уцарство божеФ) ≥ њњ нос≥Їм вважав
себе перський цар ƒар≥й ≤. 
ѕ≥сл€ пад≥нн€ “роњ вождь енет≥в
јнтенор (ст.-гец. Увлада, що
залишилас€Ф) переселивс€ з≥ своњм
народом у ‘рак≥ю, а зв≥дти Ц у крањну
Ївганењв (УблагороднихФ) на
п≥вн≥чному сход≥ в≥д р≥ки ѕо та
п≥вн≥чному берез≥ јдр≥атики, де
заснував м≥ста ѕатав≥й (сучасна ѕаду€)
та јтеста (сучасна ≈сте). “≥т Ћ≥в≥й у
своњй У≤стор≥њФ (≤ 1: 1-3) детал≥зуЇ це
переселенн€, зазначаючи, що јнтенора з
немалим числом енет≥в вигнали
заколотники, а об'Їднавшись ≥з
тро€нц€ми, енети  прийн€ли ≥м'€ венет≥в
та заснували нову “рою (тепер , на думку
–. —ал≥наса ѕрайса та ј. ¬учетича, це Ц
с. √ебел, що в долин≥ р≥ки Ќеретви, що
впадаЇ в јдр≥атичне море неподал≥к в≥д
м≥ст ƒубровник та —пл≥т).
” грецьк≥й м≥фолог≥чн≥й ≥стор≥ограф≥њ
јнтенор був одним з тро€нських вожд≥в,
€кий схил€в до угоди з ахейц€ми ≥
нав≥ть зрадив “рою, за що переможц≥
дарували йому житт€. …ого жоною була
жриц€ јф≥ни “еано, дочка фрак≥йського
цар€  ≥ссе€, що робить лог≥чним
переселенн€ енет≥в на чол≥ з јнтенором
до ‘рак≥њ. —инами вожд€ енет≥в були
√лавк (УЅлакитнийФ) та √ел≥каон
(У¬ербовийФ) (јполлодор,
УЅ≥бл≥отекаФ, ” 21; ѕавзан≥й, Уќпис
≈лладиФ, ’ 26: 8). « ≥менем першого сина
перегукуЇтьс€ латин. venetus УблакитнийФ,
venetum Усин€ваФ , а також з назвою парт≥њ
veneti  (Ублакитн≥Ф) у римських
цирковоЦглад≥аторських ≥грах.“акож
сином јнтенора та “еано був јкамант
(УЌевтомнийФ), вождь дарданц≥в у
“ро€нськ≥й в≥йн≥, €кий загинув в≥д руки
ћер≥она, кр≥тського лучника.
 оли в ≤тал≥ю прибуваЇ ≈ней, венети, за
¬ерг≥л≥Їм, на чол≥ з≥ своњм царем
 упавоном, сином  ≥кна (УЋебедемФ)
стають його союзниками.  ≥кн начебто
був сином бога јполлона та н≥мфи ‘≥р≥њ
(“≥р≥њ, √≥р≥њ).
Ѕатько ƒ≥омеда “≥дей Ц це н≥хто ≥нший
€к кельтський генеалог≥чний предок
ƒ≥т.  упавон же €вно символ≥зуЇ
протослов'€н Ц в≥н близький м≥ф≥чному
 упал≥, чужому €к грецькому, так ≥
т≥рренському (етруському) середовищу,
але побутуючому у ≥лл≥р≥йц≥в та
п≥зн≥ше у слов'€н.
—трабон у У√еограф≥њФ (’≤≤, 3,8) на 
р€дки √еродота про енет≥в зауважив, що
у його часи у ѕафлагон≥њ (ћала јз≥€)
н≥€ких енет≥в вже не залишилос€, але
все одно старогрецький письменник
«енодот був переконаний у
достов≥рност≥ сл≥в √омера ≥ вважав, що
поет мав на уваз≥ не народ, а м≥сто
≈нети, п≥зн≥ше в≥доме €к јмс≥ла. ≤нш≥
стверджували, що енети були одним з
найсильн≥ших пафлагонських племен
(ѕолемон ѕер≥егет, У‘рагментиФ, 22), €к≥
мешкали по сус≥дству з  аппадок≥Їю.
¬тративши свого вожд€ п≥д час
“ро€нськоњ в≥йни, вони перебралис€ у
‘рак≥ю ≥ зрештою заселили спершу
п≥вн≥ч ћакедон≥њ (Herod, I, 196), а пот≥м Ч
≈нетику, тобто јдр≥атичну ¬енет≥ю (Herod.,
V:9; Strabo, IV, 4,1; V, 1,4-5; Polib., II:17; Plin., NH, XXXVII:43), а
≥нший клан енет≥в (Auendeatai) заснував у
земл≥ ≥л≥р≥йських ≥апод≥в м≥сто Houendo
(Strabo, IV, 6,21; VII, 5,4;  Appian. Illyr., IV, 16-18).
«емл€ анатол≥йських енет≥в була
розташована в  аппадок≥њ, на
правобережж≥ р≥ки √ал≥с (лазо-мегрел.
"гал≥" Ч "р≥ка"), що в т≥ часи називалас€
Mara≈°anta- (сучасна р.  изилЦ≤рмак), а в
област≥ фрак≥йського начебто племен≥
агаф≥рс≥в (агат≥рс≥в) текла р≥ча ћар≥с
(тепер ћуреш або ћарош ~ кельт. mar-
"великий": галл. антропон≥ми Nertomarus
"сильно-великий", Segoaros
"переможно-великий", Catumarus
"битво-великий" ~ етрус.-≥тал. Marens/Mars).
¬важаЇтьс€, що останн≥й г≥дрон≥м було
занесено з јнатол≥њ. јгат≥рси начебто
були нащадками к≥ммер≥йц≥в (јгат≥рс Ч
брат —к≥фа та √елона, за √еродотовою
генеалог≥чною легендою), котр≥, до реч≥,
теж зд≥йснили свого часу в≥йськову
експедиц≥ю у ѕ≥вн≥чну јнатол≥ю  ≥,
зокрема, у ѕафлагон≥ю (≥ чи не шукали
вони там своЇњ прабатьк≥вщини?). ’.  оте
припускав, що агат≥рси т≥льки у
культурному стосунку були близьк≥
фр≥гоЦфрак≥йц€м, а генетично Ч
спор≥днен≥ з≥ своњми сх≥дними сус≥дами
 сколотами (ск≥фами).
¬ласне на р. √ал≥с ≥ ос≥ли к≥ммер≥йц≥
внасл≥док свого виходу ≥з степ≥в
”крањни, будучи вит≥снен≥ ск≥фами. Ќову
њхню землю асс≥р≥йц≥ називали √≥м≥р≥, а
в≥рмени Ч √ам≥рк. ѓх вз€в п≥д
покровительство м≥д≥йський цар јл≥ат
(√еродот, ≤,73,74). «а мирним договором (28
травн€ 585 р. до н.е.) ск≥фськ≥ земл≥ на
сх≥д в≥д р. √ал≥с перейшли м≥д€нам
(√еродот, ≤,72) ≥ ск≥фи на чол≥ з≥
—паргап≥фом змушен≥ були повернутис€ в
ѕ≥вн≥чне ѕричорномор'€, де прийн€ли
соб≥ ≥м€ "царських ск≥ф≥в" (≥ в 514 р. до
н.е. виграти в≥йну з ƒар≥Їм), а
к≥ммер≥йц≥ Ч на Ѕалканський п≥востр≥в,
будучи п≥зн≥ше вигнан≥ јл≥атом
(√еродот, ≤,16). 
¬≥рог≥дно, що сп≥льно з анатол≥йськими
племенами €кась частина енет≥в  рушила
не на п≥вн≥чний зах≥д, у јдр≥атику та
Ќижню —аксон≥ю (а зв≥дти Ч на сх≥д,
асим≥лювавши пшеворську культуру), а на
п≥вн≥чний сх≥д, у ѕ≥вн≥чне
ѕричорномор'€, де й стали предками
наступних к≥ммер≥йц≥в. јдже “≥т Ћ≥в≥й
(≤ 1:1Ц3) згадав про розкол у общин≥
венет≥в ѕафлагон≥њ. Ќаш≥ венети
причорноморських степ≥в ”крањни Ч це
т.зв.  ск≥фи-УгеоргоњФ (ст.-грец.
УземлеробиФ?) (√еродот, ≤V, 18, 53), що, €к
дов≥в ¬.≤. јбаЇв, Ї з≥псутою греками
назвою мешканц≥в даноњ м≥сцевост≥, €к≥
сам≥ себе називали gauvargƒБ Ц Урозвод€ч≥
худобуФ або Ушануюч≥ худобуФ, тобто
етнон≥м не м≥стить жодноњ вказ≥вки на
землеробство, а навпаки. ўоправда,
мешкали георгоњ на Ћ≥вобережж≥ ƒн≥пра
на п≥вн≥ч в≥д крањни У√≥ле€Ф
(УЋ≥систаФ). јле вже правобережн≥
елл≥ни √≥пан≥су (Ѕугу) називали
георгоњв борисфен≥тами Ц
Уподн≥пр€намиФ. ћожливо, що це ≥м'€
означаЇ не ст≥льки м≥сце замешканн€ по
ƒн≥пру (Ѕорисфену, Ѕористену), а певну
приналежн≥сть ск≥ф≥вЦгеоргоњв до
торговищ на Ѕорисфен≥, адже √еродот
одразу ж п≥сл€ пов≥домленн€ про назву
георгоњв борисфен≥тами зазначаЇ, що
грек≥в √≥пан≥су (ѕобужж€) ≥менують
ольв≥опол≥тами, тобто причетними до
пол≥су ќльв≥€. “акож ’.  оте з≥ставив
сус≥дн≥х ≥ спор≥днених
борисфен≥там-георго€м агат≥рс≥в ≥з
авхатами (aga / aucha + tai) та
ск≥фами-аротерами (УорачамиФ?).
Ќачебто останн≥й етнон≥м (ќђѕБќњѕДќЈѕБќµѕВ) Ч
це з≥псута греками  ѕ≥вн≥чного
ѕричорномор'€ назва  агат≥рс≥в даноњ
м≥сцевост≥, та що ц≥лком в≥рог≥дно, що у
комплекс причин ц≥Їњ помилки в
≥стор≥ограф≥њ входив побут самих
агат≥рс≥в, схожий на побут наступних
ногайц≥вЦорач≥в, €к≥, будучи
коч≥вниками, зоравши пол€ ≥ зас≥€вши
злаки, в≥дкочовували сл≥дом за худобою,
щоб  повернуис€ назад, коли з≥йде
урожай. Ќа думку ’.  оте, етнон≥м
агат≥рси означаЇ Увелик≥ вовкодавиФ,
хоча можливе й тлумаченн€ ќ.ћ.
“рубачова €к Упрагнуч≥ €скравого
(металу); жадаюч≥ золотаФ (маючи на
уваз≥ св€щенн≥ золот≥ генеалог≥чн≥
рел≥кв≥њ, про що опов≥дав √еродот у
генеалог≥чн≥й легенд≥ ск≥ф≥в).
Ќа нашу думку, можна припустити й
наступн≥ тлумаченн€: 1) в≥д урумського
(д≥ал. грецьк. ѕн. ѕричорноморТ€)
У€гъ€Ф Ц УберегФ, тобто агат≥рси Ц
жител≥ побережж€ “≥раса (ƒн≥стра); 2)
дв.-верх.-н≥м. iga УтисФ , тобто жител≥
басейну р≥к “иса та “≥рас; 3) санскр. aga Ц
Унерухом≥Ф, тобто Уос≥л≥ на берегах
“≥расаФ.  омпонент Уага-У ми
зустр≥чаЇмо у назв≥ ƒн≥стра Ујгал≥нгФ
у ѕент≥нгерових таблиц€х, але
по€снюЇмо його на основ≥
старо-грецькоњ мови: „Щќђќ≥ќњѕВ УвождьФ +
ќїѕНќ≥ќЊ (lynx) УрисьФ або ќїѕНќ≥ќњѕВ Увербова
в≥тьФ (јг≥ол≥гос, ќђќ≥ќєќњќїѕНќ≥ќњѕВ =
У—в€тов≥тФ?).
” зв'€зку з останн≥м ц≥кавим дл€ нас Ї
св≥дченн€ ≤бн-‘адлана: УЕ ≤ в≥д краю
н≥гт≥в декого ≥з рус≥в до шињ Ї
з≥бранн€ дерев, зображень ≥ тому
под≥бнеФ, тобто мова йде про
татуюванн€ на т≥л≥. ÷е спонукаЇ згадати
св≥дченн€ √еродота, що агат≥рси
любл€ть наносити на т≥ло густе
татуюванн€, ≥ що саме татуюванн€, його
густота та щ≥льн≥сть малюнку говор€ть
про знатн≥сть, св€щенн≥сть.  р≥м того,
агат≥рси фарбували (picti) у син≥й (ѕАќµќїќєќњѕВ)
кол≥р волосс€, що, можливо, Ї спадком
пра≥ндоЇвропейськоњ давнини  (≥.-Ї. *≈Ыoer
Утемний кол≥рФ > перс.  xval ( < *suer-d-
Ук≥пт€ваФ), согд. хwrn- Укол≥рФ,
УбарваФ  , дв.-≥нд. varna Укол≥рФ (>
Укаста, рангФ), авест. ѕЗarвИВnah УфарнФ,
осетин.д≥гор. xoƒБrun УрозфарбовуватиФ,
xoƒБr√¶n Укол≥рФ, дв.-≥ран. *hvƒБra; латин.
sordƒУsУбрудФ; гот. swarts Учорний кол≥рФ,
дв.-англ. sweart,  дв.-верх.-н≥м.  swarz , н≥м. 
schwarz УчорнийФ; дв.-≥рланд.   sorb УбрудФ,
а також: ≥.-Ї. *mel- : ст.-грец. ќЉќЈќїќ±ѕВ ,
латськ.  melns УчорнийФ, литов. melsvas
УсинюватийФ, латин. mulleus
УчервонуватийФ; герм. *mƒУl-a-n Упл€ма,
знак, прикметаФ: гот. mƒУla  УзнакиФ, 
дв.-≥сл. mƒБl УприкметаФ, дв.-англ.m√¶l,
дв.-сакс., дв.-верх.-н≥м.   mƒБl Украпка,
пл€маФ ~≥ндуњстське Ут≥лакФ), адже у
≥ндоар≥њв син≥й кол≥р збер≥гс€ на
означенн€ варни шудр , до €коњ в давнину
входили вс≥ землероби  (пор.: брахмани -
б≥лий, кшатр≥њ Ц червоний, вайш≥ Ц
жовтий). УјртхашастраФ засв≥дчила
також традиц≥ю, за €кою необроблен≥ або
закинут≥ земл≥ засел€лис€ спершу
землеробами Ц шудрами (s≈Ђdrakarsaka, де karsaka
Ц УземлеробФ). ÷е не дивно, адже в
умовах колон≥зац≥њ на новому м≥сц≥
сл≥д було сп≥льно будувати укр≥плене
поселенн€, освоювати земельн≥ уг≥дд€,
налагоджувати стосунки з туб≥льц€ми
тощо. ÷е призводило до вит≥сненн€ на
другий план станових норм,
в≥докремленост≥, що ≥снували на
батьк≥вщин≥ м≥ж р≥зними родами та
профес≥€ми. “ому не дивно, що п≥зн≥ш≥
прибульц≥ з ар≥йського св≥ту на нов≥
земл≥, ви€вивши таке неприпустиме
зм≥шанн€ у нормальних умовах, цуралис€
першопроходц≥в, оголошували њх
УнедоторканимиФ, а себе Ч
"благородними" (в ≥ндо≥ран arya, а њх земл€
Ч Airyanam; ≥рланд. aire "вождь", "знать", boaire Ч
"власник великоњ рогатоњ худоби", airig
"в≥льн≥, котр≥ мають право обирати
кн€з€", Eire Ч "крањна благородних"; хетт.
ara Ч "в≥льний";  дв.-сканд. arjoster, дв.-сакс.
ir Ч "знать",  дв.-сакс. Irminsul Ч
"дерево-≥дол родоначальника сакс≥в
≤рм≥на", irmintheod Ч "людство" < "ар≥йський
народ"; ст.-грец. aristos Ч "кращий", зв≥дки
"аристократ≥€" Ч "влада кращих"). Ќе
дивно, що јшв≥ни €к покровител≥
переселенц≥в та мандр≥вник≥в
розгл€даютьс€ "ћахабхаратою" €к шудри
серед бог≥в (ћарути Ч €к вайш≥, јд≥т≥ Ч
€к кшатр≥њ, јнг≥раси Ч €к брахмани).
™диний пор€тунок "недоторканих"
останн≥х був у новому переселенн≥ у
нов≥, неосвоЇн≥ земл≥. ÷≥лком можливо,
що так≥ Усин≥Ф-агат≥рси (аротери)
п≥сл€ “ро€нськоњ в≥йни перейшли з
јнатол≥њ на Ѕалкани, освоюючи  нов≥
шл€хи: н≥м. Bahn Ушл€х, дорогаФ, укр.
багно Уболото, топьФ < Уторф€не
болотоФ < Ум≥сцев≥сть, зв≥льнена в≥д
рослинност≥ та дерев внасл≥док
розкладеного багатт€Ф, дв.-≥сланд.
sorb/sorp УбрудФ > сорби, серби
Упершопроходц≥; колон≥стиФ (пор.: УЕ з
англ. man Учолов≥кФ можна сп≥вставити
також црк.-слов. тимено Ур≥дка
гр€зюкаФ (рус. тина) , грец. ѕАѕЕќЄќЉќЈќљ
Уземл€Ф (пор.: дв. Ц ≥нд. pu-man УлюдинаФ,
латин. puer, pubes), чеськ. kmnem Уплем'€,
стовбур родуФ, пор.: ≥рланд. cnaim Унога,
л€жкаї, лтськ. nams Уд≥мФ (букв. Уте, що
опалюЇтьс€Ф, типолог≥чно пор. дв.-рус.
плем€, але плам€), латин. mensis, англ. moon 
(типолог≥чно пор. латин. luna < lux), ≥рланд.
men УпилюкаФ, mionn Укл€тваФ, бретон. mon
УнавозФ < УвогоньФ, укр. мну, словен.
monem УтертиФ, ≥рланд. men УмукаФ, дв.-≥нд.
carmamna Удубильник, кожум'€каФ, прус. mynix
УдубильникФЕФ; а також: латин. via
Ђшл€х, дорогаї, дв.-≥нд. vƒУti
Упересл≥дуЇФ, дв.-англ. w≈У√∞an
УбродитьФ, w≈Уdl Уб≥днийФ та дв.-англ. widl
УбрудФ, дв.-верх.-н≥м. widillo Унем≥чний;
слабкийФ, ≥рланд. fiothal УкарликФ, дв. Ц
≥нд. vetala УдемонФ, Ужитель кладовищФ,
латин. vatius УкривийФ, дв.-верх.-н≥м. wadal
Уте, що хвилюЇтьс€Ф, Унепост≥йнийФ,
сер.-верх.-н≥м. wadel, wedel Ђхвилюванн€ї,
wadalari УволоцюгаФ, дв.-≥нд. daridra-
УволоцюгаФ   >  Уб≥днийФ; чеськ. chudy
Уб≥днийФ, укр. худий < дв.-≥нд. ksud
Упорушувати (норми соц≥уму), бити,
ламати (соц≥альн≥ установи), rsudra
УмаленькийФ, санскр. √І≈Ђdr√° Ушудра,
людина з найнижчоњ касти, створена з
пилюки (!) стоп ѕуруш≥Ф). 
“ут €вно напрошуЇтьс€ зауваженн€ ќ.ћ.
“рубачова, що прабатьк≥вщина слов'€н на
—ередньому ƒунањ пов'€зана з "болотом"
(озеро Ѕалатон ≥ м≥сто Ѕлатьнъ градъ
б≥л€ ћалого Ѕалатона, а також пор. слов.
"болото" з фрак≥йською глосою pala
"болото, тр€совина", латин. palus "озеро";
сам топон≥м ѕаннон≥€ теж трактуЇтьс€
€к "болот€на": фрак. pani, прус. pannean
"болото", гот. fan "намул"), над чим, на нашу
думку, ≥ ≥рон≥зуЇ (!) ≤ордан: "” них
болота ≥ л≥си зам≥сть м≥ст". ќкр≥м того,
власне незрозум≥лого походженн€
давньо-грецьке "варвар" (barbaros) може мати
задов≥льне по€сненн€ саме €к жител€
≤лл≥р≥њ: ≥лл≥р. barbis "болото" (у топон≥м≥
Metubarbis "ћ≥жболотт€"), €кому тотожн≥
санскр. barburam "вода", грец. borboros "слиз",
албан. berrak "болотистий грунт".
ѕ≥дтверджують даний факт виходу
протословТ€н Уз п≥вдн€Ф (за
л≥тописною традиц≥Їю, з берег≥в ƒунаю) 
≥ ви€влен≥ ¬.¬. ≤вановим вищезгадан≥ 
зв'€зки слов'€нських мов ≥з давн≥ми
анатол≥йськими та палеобалканськими
мовами, що дозвол€Ї говорити про
початкове п≥вденн≥ше м≥сцезародженн€
слов'€нськоњ мови (та етносу) у систем≥
≥ндоЇвропейських мов. ћожливо, що
енети(-генети) представл€ли собою
етнос, спор≥днений ≥з хетто-лув≥йською
сп≥льнотою (за де€кими верс≥€ми,
"сатемних ≥Їрогл≥ф≥чних хетт≥в", на
в≥дм≥ну в≥д "кентумних клинописних
хетт≥в") та прототохарами, та,
в≥рог≥дно, нав≥ть були
д≥алектно-етн≥чною групою останн≥х
(вже до середини ≤≤≤ тис. до н.е.
стосуютьс€ окрем≥ ≥зоглоси, що
об'Їднюють праслов'€нський д≥алект
≥ндо-Ївропейськоњ мови з п≥вн≥чно- або
сх≥дно анатол≥йським (хеттським), з
одного боку, ≥ балто-слов€нський €к
групу д≥алект≥в з п≥вденно- або
зах≥дно- анатол≥йським (лув≥йським), з
другого боку, ≥ до останньоњ входив ≥
пратохарський д≥алект). ” свою чергу
хетто-лув≥йська ≥ндоЇвропейська
сп≥льн≥сть в јнатол≥њ зазнала значного
впливу в≥д представник≥в туб≥льного
населенн€ (хатт≥вЦпротоабхаз≥в), що
належало до п≥вн≥чнокавказькоњ мовноњ
с≥м'њ (€кщо хетти, палайц≥ та тохари
належали до групи мов centum, то енети та
лув≥йц≥ Ч до групи мов satem).  ƒо
хетто-лув≥йськоњ сп≥льност≥ належали й
гостинн≥ щодо енет≥в  фрак≥йц≥ Ѕалкан,
що сам≥ себе називали Ум≥с≥€миФ, musai.
¬≥дпов≥дно греки знали њх €к moisoi, а
римл€ни  Ч moesi,  або mysas gentes,  в≥д чого
отримала своЇ ≥м'€ п≥зн≥ша римська
пров≥нц≥€ ћ≥з≥€ (Moesia), згодом розд≥лена
на ¬ерхню та Ќижню.  ¬≥дпов≥дно
фрак≥йц≥ јнатол≥њ називалис€
фр≥г≥йц€м або бр≥гами, а самоназвою њх
було mysi, mysoi.   ол≥з≥њ довкола етнон≥му
м≥с≥њ на Ѕалканах та јнатол≥њ
присв€чене спец≥альне розм≥рковуванн€
—трабона (VII, 3,2; 10). Ќазва "м≥с≥њ", з
причин €вища "архањзац≥њ" етнос≥в в
писемних джерелах, нав≥ть починаЇтьс€
стосуватис€ словТ€н. «окрема, "∆ит≥Ї
св.  лимента" ’≤≤≤ ст. говорить, що "...
мизи Ївропейськ≥" будучи вигнан≥
јлександром ћакедонським на п≥вн≥ч
вернулис€ ≥ зан€ли ус≥ Ѕалкани" (÷ит.
за:). “акож  озьма ѕразький  (’≤≤≤ ст.)
≥нтерпретуЇ "м≥з≥в" €к чеське племТ€
"муж≥в", що в давнину мешкало у ƒак≥њ.
” передньоаз≥атськ≥й традиц≥њ м≥с≥њ 
в≥дом≥ €к "зах≥дн≥ мушки", на в≥дм≥ну
в≥д "сх≥дних мушк≥в"-прав≥рмен (грузини
в≥рмен дос≥ називають "мекхи"), з €кими
сп≥льно переселилис€ з Ѕалкан в
јнатол≥ю в к≥нц≥ ’≤≤≤-початку ’≤≤ ст. до
н.е. та розгромили, в≥дпов≥дно
≥ндоЇвропейськ≥ хеттськ≥ та лув≥йськ≥
царства та могутню державу ”рарту. —аме
асим≥л€ц≥€ урарт≥в прав≥рменами ≥
спричинила досить ориг≥нальну
антрополог≥чну конф≥гурац≥ю сучасних
в≥рмен.  ” Ѕ≥бл≥йн≥й традиц≥њ €к
мушки-фр≥г≥йц≥ та прав≥рмени взагал≥,
так ≥ федерац≥€ табальських племен
фр≥г≥йц≥в √орд≥€- урт≥са в≥дом≥ €к
народи мосх ≥ тувал,  а також €к
"бен-“огарма", що в≥дпов≥даЇ у
середньов≥чн≥й в≥рменськ≥й традиц≥њ
"ƒому “оргома". “итул √орд≥€ досить
дивний Ч "в≥домий на «аход≥ ≥ на —ход≥
цар", його м≥сто јтуна в ≥сторичн≥й
традиц≥њ саме в≥доме €к "м≥сто √орд≥€"
Ч зах≥дноанатол≥йський √орд≥он, де
знаходивс€ знаменитий "горд≥Їв вузол",
а сам в≥н Ч син цар€ јтуни
јш-’≥ту/”ш-’≥т≥ та батько не менш
знаменитого ћ≥ти-ћ≥даса. “акож √орд≥й
Ч васал јсс≥р≥њ ≥ асс≥р≥йська традиц≥€
називаЇ його "√урд≥ з  улуммана", ≥ саме
йому асс≥р≥йц≥ в≥ддали свого часу п≥д
управл≥нн€ вс≥ ≥нш≥ л≥кв≥дован≥
анатол≥йськ≥ царства Ч Ў≥нухту,  уе,
’≥лакку, ћел≥д та у васальну залежн≥сть
Ч Ѕ≥т-Ѕуруташ ≥ “увана. ¬≥н пересел€Ї
њх населенн€ у своЇ царство ≥ формуЇ з
них "Їдину фр≥г≥йську нац≥ю", а на
спустошен≥ земл≥ посел€ютьс€ "сх≥дн≥
мушки"-прав≥рмени. ¬ 705 р. до н.е. √орд≥й
повстаЇ проти јсс≥р≥њ, що змушуЇ самого
—аргона ≤≤ йти походом у далекий “абал
≥ безславно загинути (труп так ≥ не було
знайдено) п≥д копитами к≥ммер≥йськоњ
к≥нноти, завбачливо закликаноњ на нов≥
земл≥ фр≥г≥йц€ми (а тому подальш≥
≥нтерпол€ц≥њ про те, що к≥ммер≥йц≥
"вт≥кали в≥д ск≥ф≥в", власне породжен≥
спекул€ц≥€ми наступних покол≥нь
≥сторик≥в). 
ƒо анатол≥йськоњ ћ≥с≥њ (Mysia) €к складова
частина входила й область “роњ Ц
“роада та  племТ€  ≥лл≥р≥йц≥в Ч
дардани (вождем €ких п≥д “роЇю був
јкамант, син енетського правител€
јнтенора). ѕ≥зн≥ш≥ ≥сторики ф≥ксують
дардан на Ѕалканах (в≥д јдр≥атики до
ƒунаю) пор€д з ≥ншими ≥лл≥р≥йськими
племенами €к от ≥стри, €поди, л≥бурни,
далмати, п≥русти, бревки. ƒе€к≥ з племен
≥лл≥р≥йц≥в Ч €п≥ги, мессапи Ч насел€ли
јпенн≥нський п-≥в. ћовними нащадками
≥лл≥р≥йц≥в вважаютьс€ албанц≥.
¬≥дпов≥дно ≥лл≥р≥йську, фрак≥йську та
дакську мови в≥днос€ть до
палеобалканських мов. ћ. √рушевський
зазначав: УЕяк би жив≥ були мови
тракийськоњ групи, може б ми побачили,
що вони були переходним огнивом м≥ж
групою слов'€нською, грецькою й
≥ранськоюФ. Ќаприклад, станом на ≤≤
тис. до н.е. фрак≥йц≥ в ™вроп≥ саме
розселен≥ були наступним чином: на
п≥вноч≥ та сход≥ Ѕалкан Ч фрак≥йц≥ та
даки, у ћакедон≥њ мешкали македонц≥,
фр≥г≥йц≥ та протов≥рмени, на п≥вдн≥
Ѕалкан Ч пеласги, на заход≥ ≥
п≥вн≥чному заход≥ (јлбан≥€ та ≈п≥р) Ч
≥лл≥р≥йц≥ та мессапи, а ось на п≥вдень
в≥д ћакедон≥њ та острови Ч "п≥ратськ≥"
грецьк≥ племена. ѕлемена останн≥х
(≥он≥йц≥ та еол≥йц≥) конкурували з
фрак≥йськими (пелазги, кар≥йц≥,
фр≥г≥йц≥ та дарданц≥) щодо освоЇнн€
земель в «ах≥дн≥й ћал≥й јз≥њ.
 р≥м того, дивним чином слов'€нський
теон≥м —варога, €кий Ї богом ковальства
(ототожнюЇтьс€ л≥тописцем ≥з √ефестом),
ви€вл€Їтьс€ тотожним не т≥льки
санскритському svarha "небо", але й
фрак≥йсько-фраг≥йському лексичному
колов≥: "... surgastoy - родов.в≥дм. однини
теон≥ма, пор. фрак. Surgasteus, в≥ф≥н. Zeus
Syrgastes. ƒаний теон≥м, очевидно,
запозичений в л≥д(≥йському). Srkastus ...
surgasto Ч сп≥вв≥дноситьс€ ≥з
незасв≥дченим д≥Їсловом surgadyo ≥
походить дал≥ з ≥.-Ї. suergh-
"п≥клуватис€"...". јле в≥н також означаЇ
"хвилюватис€, переживати, бути хворим",
що зближуЇ його з вищезгаданим
пра-нах.-дагест. swƒ≠rHo УстарийФ. ј отже,
—варог Ч це "старий бог", deus otius, "бог,
€кий в≥ддаливс€", аналог оскоплених
”рана чи  роноса, (≥ м≥г бути
запозиченим саме з одн≥Їњ з
аларод≥йних мов, до €ких належать
сх.-п≥вн.-кавказьк≥, хурритська,
урартська та етивська), дл€ праслов'€н
Ч —варог лишень батько —онц€-цар€
ƒажьбога. ” к≥ммер≥йсько-анатол≥йських
переданн€х останн≥й м≥г бути лише
казковим богатирем, а з частиною
к≥ммер≥йц≥в, €к≥ прийн€ли участь у
формуванн≥ кельтського гальштату, 
трансформувавс€ у бога-геро€ ƒагду, у
германському середовищ≥ Ч в
тотем≥чний персонаж (дв.-верх.-н≥м. *daho >
латин. taxo, -nis "борсук" ~ латин. taxus "тис
(тисове дерево €к ≤ггдрас≥ль-к≥нь бога
ќд≥на)"), у ск≥фському середовищ≥ Ч в
бога коней “аг≥масада (тут на€вний
≥ранський компонент "-мазда", €к от у
теон≥м≥ јхура-ћазда ~ дв.-≥нд. adhi-deva
"вищий бог", adhica "верховний володар",
еп≥тет Ў≥ви з тризубцем-"шр≥ватса",
"знаком т≥льц€", з €ким, до реч≥,
зображавс€ й верховний бог асс≥р≥йц≥в
ћардук), ототожненого √еродотом з
елл≥нським ѕосейдоном. ќстанн≥й Ї, в
д≥йсност≥ не ст≥льки бог вод, а,  за ¬.
“опоровим, "—упруг «емл≥" Ч poteidavon, що
тотожний €к ведичному зм≥ю јх≥-Ѕудхн€,
з €кого  й виростаЇ —в≥тове ƒерево, так
≥ слов'€нському зм≥ю Ѕадн€ку, котрий
обвивс€ довкола √орюч-јлатир- аменю, що
захований у кор≥нн€х —в≥тового ƒерева.
ќстаннЇ росте на  ≥€н-мор≥ ≥ на ньому
орел звив багате гн≥здо ≥з срубла,
золота, перлин, коштовностей ≥ вив≥в
д≥тей.  оли ж бур€ вирвала з коренем
дерево ≥ втопила гн≥здо та д≥тей орла,
то в≥н не зм≥г винести гор€, кинувс€ у
низ ≥ розбивс€ об "б≥лгорюч кам≥нь" або
хоче це зробити, але сок≥л в≥драджуЇ, ≥
радить полет≥ти далеко ≥ в≥дшукати
"прекрасне нове житт€".
 ¬ласне прасловТ€намипредок-герой був
ототожнений з архањчним
≥ндоЇвропейським божеством, ≥м'€ €кого
(на честь посв€ти) початково герой ≥
носив.
 —ам же еп≥чний ≥ ≥сторичний герой
ц≥лком встановлений. “ой факт, що у
грецьк≥й (у переданн≥ ≥ншомовних сл≥в)
та анатол≥йських мовах було характерне
асим≥л€тивне чергуванн€ звук≥в d//l
(т.зв. "п≥вденносх≥дно≥ранське",
притаманне пушту, бактр≥йськ≥й ≥
ск≥фськ≥й мов≥, але нев≥доме у
сарматськ≥й), даЇ нам п≥дстави до
вбачанн€ в прообраз≥ ƒагди-ƒажьбога
к≥ммер≥йського цар€-геро€ Ћ≥гдам≥са,
≥м'€ €кого  асс≥р≥йськ≥ джерела б≥льш
правильно передають €к Dug-dam-me-i
(ƒугдамме; факт т€ж≥нн€ "к≥ммер≥йського
св≥ту" до ≥ндоар≥йського в≥добразивс€
≥ тут, адже саме останн≥ ф≥ксують   -l-
там, де в ≥ранських ориг≥налах - -d-:
дв.-≥нд. Bahlika, авест. Baxdika "Ѕактр≥€",
дв.-≥нд. lipi < зах≥дно-≥ран. dipi тощо). —аме
Ћ≥гдам≥с знаменитий тим, що наказав
розграбувати та спалити храм јртем≥ди
в  ≈фес≥ (640-рр. до н.е.), в 660 р. до н.е. в≥н
розгромив Ћ≥д≥йське царство, штурмом
вз€в його столицю —арди та вбив цар€
√≥га. ¬ 653 р. до н.е. Ћ≥гдам≥с загинув в
 ≥л≥к≥њ в битв≥ з царем ск≥ф≥в ћад≥Їм.
≤м'€ Ћ≥гдам≥с, вивченню €кого
присв€чена спец≥альна прац€ —.
“охтасьЇва,  стало династичним серед
правител≥в √ал≥карнасу та попул€рним
серед автохтонних жител≥в  ар≥њ та
ем≥грант≥в з нењ (тут додамо, що
античн≥сть Ч "ѕалатинська јнтолог≥€",
ƒ≥одор —ицил≥йський та ¬алер≥й ћарц≥ал
Ч знаЇ слово lygdos на означенн€ б≥лого
м≥нералу або сорту мармуру).  р≥м того,
€к вже на нашу думку, теж саме ≥м'€ могли
носити €к  м≥д≥йський родоначальник
царськоњ династ≥њ ƒейок, так ≥
асс≥р≥йський нам≥сник  у  ћанн≥ Dai(a)ukku,
€кий був усунутий в≥д влади в 715 р. до
н.е. ўодо м≥д≥йського ƒейока (700-678 рр. до
н.е.), сучасника батька Ћ≥гдам≥са
к≥ммер≥йського цар€ “еушпи (€кий м≥г
одружитис€ на союзн≥й м≥д≥йськ≥й
принцес≥ ≥ назвати на честь тест€ сина;
був розбитий асс≥р≥йським царем
јсархаддоном в 679 р. до н.е.), то в≥н
виступаЇ, у пор≥вн€нн≥ з ≥ншими
≥сторичними цар€ми ћ≥д≥њ, €к ≥деальний,
мудрий правитель, характерний дл€
еп≥чноњ ≥ранськоњ традиц≥њ, буд≥вничий
столиц≥ ≈кбатани, що даЇ п≥дстави
вченим вбачати у ньому, у пор≥вн€нн≥ з
≥ншими ≥сторичними цар€ми, "епон≥много
цар€", аналог≥чно до генеалог≥чного
родоначальника, ≥ внесений був
√еродотом у перел≥к м≥д≥йських цар≥в
(ƒейок≥д≥в), €к зазначаЇ ≤. ћедведська,
саме дл€ узгодженн€ хронолог≥њ, €кою
в≥н керувавс€ (150 рок≥в правл≥нн€
цар≥в).  р≥м того, в сам≥й назв≥ крањни
 аппадок≥€ ц≥лком може м≥ститис€ й
кор≥нь к≥ммер≥йського ≥мен≥ "ƒейок". 
ѕродовжуючи досл≥джувати проблему
енет≥в/генет≥в, зауважимо, що власне
вождем пафлагонц≥в (€ких, до реч≥, в
–им≥ прозивали "т≥б≥€ми"-"флейтистами,
свистунами") з √енетики Ї ѕ≥лемен
(ќ†ѕЕќїќ±ќєќЉќµќљќЈѕВ). ≈тимолог≥€ ≥мен≥
наштовхуЇ нас на архетип *bala-gwhamo > шумер.
GI≈†.BILGA.ME≈† УЅ≥льгамесФ (>√≥льгамеш)Ф,
хуррит. dbil.ga.mi≈°, хетт. GI≈†.GIM.MA≈†, що у
грек≥в набуло вигл€ду ѕАќњќїѕНѕВ
УвеликийФ, УдовгийФ, Уголосний,
сильнийФ, а у пафлагонц≥вЦенет≥в
могло набути ѕАѕЕќїќ±ќєѕВ та означати те ж
саме, що й слов€нське У¬€че-У (у ≥мен≥
У¬Т€чеславФ)  Ц Уб≥льшеФ (праслов.
*vƒЩtj, сербохорв. ¬еЮи, польск. wiƒЩej
Уб≥льший, великийФ < ≥.-Ї. *(вИВ)ueg-/aug-
"зб≥льшуватис€, набирати силу" > герм.
*wahs(-an/jan-) "рости" > англ. wax
"зб≥льшуватис€", дв.-англ. weaxan, н≥м. wachsen
"рости", дв.-≥сл. vaxa, гот. wahsjan
"зб≥льшуватис€, рости" ~ грец. aexein < *aFex
"рости", латин. augere "зб≥льшуватис€" >
јвгуст), сем≥тське …осиф (Yosseph
"зб≥льшувати") та ведичне ¬ас≥штха
(УѕревосходнейшийФ, УнайбагатшийФ)
€к назва одн≥Їњ ≥з семи традиц≥йних
головних екзогамних брахманських груп
Ч домашн≥х жерц≥в-пурох≥т≥в —он€чноњ
династ≥њ (тут напрошуЇтьс€ кельтський
екв≥валент: ≥рл. Ard-Ri "високий, верховний
король" > јртур, ≥м'€ €кого по€снене
римл€нами €к "страшний медв≥дь" ~
малоаз≥йсько-галатська јртем≥да,
символом €коњ була ведмедиц€). —аме
¬ас≥штха, начебто, був зачатий в≥д двох
бог≥в Ч ћ≥три ≥ ¬аруни ≥ народивс€ Ђз
думокї апсари (вод€ноњ богин≥) ”рваш≥
(пор. з народженн€м ≥з голови ≥ншоњ
д≥ви-войовниц≥ Ч јф≥ни, €ка у
п≥вн≥чнонордичн≥й традиц≥њ Ї
екв≥валентом ќд≥ну, маючому стосунок
до "голови мудрост≥" ћ≥м≥ра). ¬ас≥штха Ч
автор сьомоњ Ђмандалиї Ђггведиї,
≥деал брахмана, власник Ђкорови
бажаньї, друг бог≥в ≥ щонайперше Ч
¬аруни, €кий показуЇ йому зм≥ну дн€ ≥
ноч≥, бере його на св≥й корабель (пор. з
мандрами √≥льгамеша на корабл≥  та
спробою змаганн€ з≥ сном). Ќа
≥ранському грунт≥, €к на нас, вже на€вне
переосмисленн€ антропон≥му у напр€мку
до загально≥ран. *winda "той, €кий
перебуваЇ, набуваЇ": дв.-перс. Vinda-farnah
"Ќабуваючий фарн"  = грец. ќЩќљѕДќ±ѕЖќ≠ѕБќљќЈѕВ,
≤нтаферн (€к правильна форма
наведеного √еродотом та јрр≥аном ≥мен≥
≤данф≥рс / ≤ндат≥рс, хоча можливе й
*vidamtrsu- "прагнучий до ведунства,
всев≥данн€" на основ≥ дв.-≥нд. veda
"знанн€, п≥знанн€"). ÷≥кавим також Ї
факт, що початкове ≥мТ€ б≥бл≥йного
јвраама Ї јврам ("отець високий"), син
‘арри з  месопотамського м≥ста ”р.
Ќадал≥ слов'€нське плем'€ в'€тич≥в у
хазарських та арабських джерелах
засв≥дчене €к Увант≥тФ. ƒосл≥дник ¬.
ўербаков пише: УЕ у ’≤ стол≥тт≥ Е
в≥дбулис€ походи ¬олодимира ћономаха
Е на ’одоту, володар€ земл≥ ¬ант≥т, ≥ на
сина його. √оловним м≥стом Увант≥тФ Ц
ван≥в був тод≥ ’ордаб ( орьдно у
руських джерелах, можливо,  орьден
[пор.: √орд≥Їни Ц м≥сто ¬анського
царства, у €кому цар –уса ≤ встановив
пам'€тну стелу на честь перемог над
јсс≥р≥Їю, Ч ќ.√.]). ƒержава  ¬ант≥т була
приЇднана до –ус≥. ¬она 
розташовувалас€ у т≥ часи на берегах
ќки ≥ у верх≥в'€х ƒону Е ван≥в
пот≥снили на п≥вн≥ч в епоху великого
переселенн€ народ≥вЕ јдже власне
в'€тич≥ Усид≥лиФ на ќц≥ ≥ верхньому
ƒон≥ Е ¬ани Ц це Увентич≥Ф, венети,
венеди ≥, зрештою, в'€тич≥ Ц так це ≥м'€
зм≥нювалос€ за в≥киФ. 
ќтже, в≥дбулос€  перенесенн€ у€влень
про корол€ доби переселень народ≥в
™вропи (Venceslas), внасл≥док чого у
УЋ≥топис≥ –уськ≥мФ постала легенда
про в≥дселенн€ вТ€тич≥в (ventiƒНi,  vƒЩntiƒНi) 
Ув≥д л€х≥вФ на чол≥ з вождем ¬€тком
(Ventko), котрий, отже, виводив св≥й р≥д в≥д
енетських корол≥в ≥ носив той же титул
УвенетськийФ (УвенетиФ Ч Уп≥ддан≥
венетаФ, тобто корол€, де в титул≥
УвенетФ вбачаЇмо ≥ кор≥нь uƒЫ-: Увождь,
вести, воЇводаФ). јналог≥чно, вважаЇ ќ.
“рубачов, ≥мТ€ готського корол€
¬≥н≥тар≥€  Ч Vinitharius Ч Ї саме
пр≥звиськом, еп≥тетом. …ордан сам
зазначаЇ, що це слово означаЇ
Упереможець венет≥вФ (Уƒ≥€нн€
гот≥вФ, XIV, 79), де правильно
в≥дображаЇтьс€ догерманське *uenetes
готським *winith-, а другий компонент ≥мен≥
arjan означаЇ УоратиФ (пор. з л≥тописним:
У–омане, –омане, худим живеши, литвою
орешиФ). ј сам ¬≥н≥тар≥й, проте, мав
справу не з венетами, а з антами ≤V ст., а
з венетами (венедами) сус≥дував у
низинах ¬≥сли.
—ам етнон≥м енети (генети, венети) м≥г
походити в≥д п≥вн≥чноанатол≥йського
слова, €к аналог≥чно походить
≥ншомовне слово у старогрецьк≥й мов≥ Ч
 ќ≥ќ±ќљќњѕВ Ублиск, краса, славаФ,
УвологаФ, в≥доме також латин€нам €к
h«Тnos Учесть, почестьФ, Удостойн≥стьФ
(потрапивши в≥д етруск≥в), а саме Ч з
хаттскоњ (до-≥ндоЇвропейськоњ,
протоабхазькоњ) мови јнатол≥њ: hun-
УвеликийФ.  
« причини того, що на ранн≥й стад≥њ
розвитку дл€ вс≥х мов характерне
значне нерозчленуванн€ пон€ть, ¬.ѕ.
 обичев, вказуючи на нерозчленован≥сть
у старогрецьк≥й мов≥ пон€ть УмоваФ ≥
УнародФ, ви€вл€Ї таку ж
нерозчленован≥сть у слов'€нськ≥й
лексем≥ УсловоФ: УЕƒ≥йсно, у
сербохорватськ≥й мов≥ слово пор€д з
≥ншими маЇ значенн€ Ур≥ч, букваФ (пор.:
гот. mathl "м≥сце з≥бранн€" > "ринок" > mathlein
"р≥ч", "мова" >  mathlajan "говорити" ~ укр.
"мотлох", "мотлошити" ("перебирати" >
"пербирати чињсь €кост≥, обговорювати
когось, щось" > "говорити", "баз≥кати");
грец. homilia "з≥бранн€ в≥руючих" > "промова
Їпископа", Ч ќ.√.), а д≥Їслово словити Ц
Уноситис€ слухов≥Ф. ” чеськ≥й мов≥
пох≥дн≥ в≥д лексеми слово д≥Їслова sluti,
slovu, sluyu  р≥внозначн≥ нашим д≥Їсловам
Услити, називатис€, бути в≥домимФ. ”
словнику рос≥йськоњ мови —.≤. ќжегова
слово по€снено €к Уречь, способность
говоритьЕФ Е ƒодавши до основи слов
суф≥кс прикметника ен або енин , у
повн≥й в≥дпов≥дност≥ ≥з граматикою
слов'€нських мов отримуЇмо словен
(п≥зн≥ше словенин, слов€нин) Ц досл≥вно
Умовл€чий, розум≥ючий (дану мову)Ф. 
” зв'€зку з цим п≥вн≥чноанатол≥йське
УгенетиФ- УславТ€ниФ (пор.: дв.-≥нд. 
sravah  УсловоФ ≥ ≈Ыr√°vas УславаФ) теж
ви€вл€Ї аналог≥чну нерозчленован≥сть:
хатт. hu- УговоритиФ (пор.: заг.-Їн≥с. q√§G
УсловоФ > кет. qa', заг.-т≥бето-б≥рм. ка- 
УсловоФ, Ур≥чФ, шумер. ка УротФ,
УсловоФ), що запозичене  сем≥тами
(дв.-Ївр. gao "рев≥ти, вити", "тваринний рик
€к протилежн≥сть людськ≥й мов≥") та
≥ндоЇвропейц€ми: *ghu- УзвучатиФ > *gu- ( де
ou // u) (наприклад, ст.-слов. говоръ УшумФ
> Узвуки мовиФ; дв.-≥нд. ghuka УсоваФ;
ст.-грец. g√≥os УплачФ; н≥м.д≥ал. gauzen
Ут€вкатиФ, польск. gwar УшумФ, Угов≥рФ)
та *guou Уте, що видаЇ звукФ > УбикФ (≥рл.
g√≥, латськ. guovs, в≥рм. kov, ст.-грец. ќ≤ќњѕНѕВ,
латин. bos, bovis, сербохорв.  говедо, укр.
гов€дина)  тощо.
—першу германц≥ переклали етнон≥м
венет≥в (генет≥в, енет≥в) буквально €к 
УставаниФ (ќ£ѕДќ±ѕЕќ±ќљќњќє): заг.-герм. ste√Њn-≈Н
УголосФ, гот. stibna, дв.-англ. stefn, stemn,
дв.-сакс. stemna, stemma, дв.-верх.-н≥м. stimna, stimma
Уголос(н≥)Ф,  але згдом в≥дмовилис€ в≥д
цього терм≥ну, дл€ того, щоб передати
Умовну груФ у нерозчленован≥сть ,
переклавши УвенетиФ Ц УсловениФ,
Услав'€ниФ, Ускотар≥ЦномадиФ
фактами своЇњ мови €к УросиФ
(росомони; дв.-≥сл. hr√≥s УславаФ,
дв.-верх.-н≥м. hr≈Нd, hruod УславаФ та н≥м. das
Ross , голл. het Ros Ук≥ньФ), що наштовхуЇ на
згадку про дв.-≥нд. Уго-в≥ндаФ Ц
УпастухФ (букв. Уповодир кор≥вФ) Ц
еп≥тет бога ¬≥шну. ÷е знаходить
п≥дтвердженн€ в тому, що у венет≥в
јпен≥н ≥снував, за —трабоном, особливий
культ кон€, €кого у жертву приносили
божественному герою ƒ≥омедов≥ (див.:).
јналог≥чний обр€д ≥снував, за “ац≥том,
у германц≥в, що, на думку —. «оговича,
св≥дчить про сп≥впад≥нн€ даноњ
м≥фологеми у вс≥х ≥ндоЇвропейц≥в.
ѕроте ƒ≥омед Ї власне ворогом
тро€нськоњ коал≥ц≥њ, а отже Ц ≥
венет≥вЦпафлагонц≥в, але тут
переважаЇ мотив викраденн€ ƒ≥омедом
коней у –еса (Умова, мовленн€, р≥чФ),
фрак≥йського володар€, та те, що ƒ≥омед
став засновником р€ду м≥ст у ≤тал≥њ (в
јпул≥њ). ѕроте ≥снувало у€вленн€ ≥ про
фрак≥йського цар€ ƒ≥омеда, €кий теж
волод≥в к≥ньми ≥ €к≥ в≥д≥брав у нього
√еракл на проханн€ ≈вр≥сте€. ƒо того ж
родов≥д першого ƒ≥омеда ч≥тко
виводитьс€ в≥д предка јнтенора, €к ми
знаЇмо, вожд€ пафлагонц≥в Ц енет≥в.
як зауважувалос€ вище, пафлагонськ≥
енети(-генети) представл€ли собою
скотарський етнос, спор≥днений ≥з
хетто-лув≥йською сп≥льнотою та
прототохарами, та, в≥рог≥дно, нав≥ть
були д≥алектно-етн≥чною групою
останн≥х. ƒо хетто-лув≥йськоњ
сп≥льност≥ належали й гостинн≥ щодо
енет≥в  фрак≥йц≥ Ѕалкан, що сам≥ себе
називали Ум≥с≥€миФ, musai (фрак≥йц≥
јнатол≥њ, в≥дпов≥дно, називали себе
фр≥г≥йц€ми або бригами, а в Уггвед≥Ф
виступають €к Убхр≥гуФ, що славилис€
€к творц≥ кол≥сниц≥ бога ≤ндри; тут
присутн≥й ≥.-Ї. *bhergh- "високий; гора" ~
кельт. briga "п≥двищенн€, пагорб"), в≥д чого
отримала своЇ ≥м'€ п≥зн≥ша римська
пров≥нц≥€ ћ≥з≥€. як на нашу думку, ц€
самоназва (м≥с≥њ, ћ≥з≥€) спор≥днена
етимолог≥чно з хетт. mekis "великий,
багато", що ц≥лком узгоджуЇтьс€ ≥ з
епон≥мним ≥ндо-Ївропейським
персонажем з ≥менем на значенн€
"великий, б≥льший" (в сенс≥
анатол≥йських зв'€зк≥в етруск≥в йому
може бути тотожний м≥ф≥чний володар
етруського м≥ста ÷ере, тиран, €кий
вимагав принесенн€ соб≥, а не богам,
перших плод≥в нового урожаю).
«агрузка :
 атегории рефератов :
- новые -
≤ноземна мова, реферати англ≥йською, н≥мецькою
≤нформатика, компютерн≥ науки
≤стор≥€ ¬сесв≥тн€, реферат, курсова
≤стор≥€ економ≥чних вчень, економ≥чна ≥стор≥€
≤стор≥€ ”крањни, реферат, курсова, диплом
јвиаци€ и космонавтика
јграрное право
јдвокатура
јдминистративное право
јрбитражное право
јрбитражный процесс
јрх≥тектура, м≥стобудуванн€
јрхитектура
јрхитектура, строительство
јстрологи€
јстроном≥€, ав≥ац≥€, космонавтика, ЌЋќ
јстрономи€
јстрономи€, јвиаци€,  осмонавтика
Ѕ≥олог≥€, зоолог≥€, ботан≥ка, аграрна наука
Ѕанк≥вська справа
Ѕанковское дело
Ѕанковское дело и кредитование
Ѕанковское право
Ѕезопасность жизнеде€тельности
Ѕ∆ƒ, безпека життЇд≥€льност≥, охорона прац≥
Ѕиографии
Ѕиологи€
Ѕиологи€ и хими€
Ѕиржевое дело
Ѕиржевое право
Ѕиржи
Ѕотаника
Ѕотаника и сельское хоз-во
Ѕухгалтерский учет и аудит
Ѕухгалтерский учет, јудит
Ѕухгалтерський обл≥к, податки, реферат, курсова
¬≥йськова справа, ƒѕё, реферат
¬алютные отношени€
¬етеринари€
¬оенна€ кафедра
¬оенна€ кафедра, гражданска€ оборона
¬оенное дело, военна€ кафедра, гражданска€ оборона
√еограф≥€ економ≥чна, рег≥ональна економ≥ка
√еограф≥€ ф≥зична, геолог≥€, геодез≥€, геоморфолог
√еографи€
√еографи€, Ёкономическа€ географи€
√еографи€, экономическа€ географи€, картографи€
√еодези€
√еологи€
√еополитика
√осударственное регулирование и налогообложение
√осударство и право
√ражданское право
√ражданское право и процесс
√ражданское процессуальное право
ƒ≥ловодство, б≥бл≥отечна справа, арх≥вознавство
ƒеловодство
ƒелопроизводство
ƒеньги и кредит
ƒержавне регулюванн€ економ≥ки, ≥нвестиц≥њ
ƒругие виды права
≈колог≥€, природокористуванн€, реферат, курсова
≈коном≥ка п≥дприЇмства, реферат, курсова, диплом
≈коном≥чн≥ теми (р≥зне), реферат, курсова
≈коном≥чна теор≥€, теор≥€ економ≥чних наук
≈стествознание
∆илищное право
∆урнал≥стика, телебаченн€, «ћ≤
∆урналистика
«аконодательство зарубежных стран
«аконодательство и право
«арубежна€ литература
«доровье
«емельное право
«оологи€
»збирательное право
»здательское дело и полиграфи€
»нвестиции
»ностранные €зыки
»ностранный €зык
»нформатика
»нформатика, программирование
»скусство и культура
»сторическа€ личность
»сторические личности
»стори€
»стори€ (–азное)
»стори€ государства и права зарубежных стран
»стори€ политических и правовых учений
»стори€ российского государства и права
»стори€ техники
»стори€. ¬семирна€ истори€
»стори€. »стори€ ”краины
 ибернетика
 оммуникации и св€зь
 оммуникации и св€зь, компьютерные сети, Internet
 омпьютерные науки
 омпьютерные науки, программирование, базы данных
 омпьютерные сети
 онституционное право зарубежных стран
 онституционное право –оссии
 осметологи€
 раЇзнавство, етнограф≥€, етнолог≥€
 раеведение и этнографи€
 раеведение, ћосквоведение
 раткое содержание произведений
 риминалистика
 риминологи€
 риптологи€
 улинари€
 ультура и »скусство
 ультура, культорологи€, искусство
 ультура, культуролог≥€, етика, естетика
 ультурологи€
Ћ≥тература св≥това, всесв≥тн€ л≥тература
Ћ≥тература украњнська, л≥тература ”крањни
Ћитература
Ћитература : зарубежна€
Ћитература : русска€
Ћитература и русский €зык
Ћитература, €зыковедение
Ћитература. ћирова€ литература
Ћитература. —очинени€
Ћитература. —ценарии
Ћитература. ”краинска€ литература
Ћог≥ка, формальна лог≥ка, юридична лог≥ка
Ћогика
Ћогистика
ћ≥жнародн≥ в≥дносини, «≈ƒ, м≥жнародна економ≥ка
ћ≥кроеконом≥ка, реферат, курсова
ћакроеконом≥ка, реферат, курсова, диплом
ћаркетинг
ћаркетинг, “овароведение, –еклама
ћаркетинг, товарознавство, лог≥стика, перевезенн€
ћасс-медиа и реклама
ћатематика
ћатематика, алгебра, геометр≥€, статистика
ћатериаловедение
ћедицина
ћедицина, здоровье
ћедицина, терап≥€, ф≥з≥олог≥€
ћедицинские науки
ћеждународное право
ћеждународное публичное право
ћеждународное частное право
ћеждународные отношени€
ћеждународные экономические и кредитные отношени€
ћенеджмент
ћенеджмент (“еори€ управлени€ и организации)
ћенеджмент, реферат, курсова
ћеталлурги€
ћикроэкономика, предпринимательство
ћовознавство, ф≥лолог≥€, реферат, курсова, диплом
ћосквоведение
ћузика, теор≥€ та ≥стор≥€ музики
ћузыка
ћуниципальное право
Ќалоги
Ќалоги, налогообложение
Ќалоговое право
Ќародн≥ промисли, ремесл€рство
Ќародоведение, народные промыслы
Ќародознавство, реферат, курсова, диплом
Ќаука и техника
Ќаукознавство, ≥нновац≥њ, ќЌƒ, реферат, курсова
Ќачертательна€ геометри€
Ќотариат
ќбразотворче мистецтво, реферат
ќккультизм и уфологи€
ќрган≥зац≥€ виробництва, реферат, курсова
ќстальные рефераты
ќтечественна€ литература
ќхрана природы, Ёкологи€
ѕ≥дприЇмництво, реферат, курсова
ѕаранауки (астрологи€, оккультизм, уфологи€), ћифологи€
ѕатентное право
ѕедагог≥ка, вихованн€, реферат, курсова
ѕедагогика
ѕищевые продукты
ѕол≥толог≥€, пол≥тика, реферат, курсова
ѕолиграфи€
ѕолитологи€
ѕолитологи€, политистори€
ѕраво
ѕраво, юриспруденци€
ѕравознавство (р≥зне), реферат, курсова
ѕравоохранительные органы
ѕредпринимательское право
ѕредпринимательство
ѕрограммирование и комп-ры
ѕрограммирование, Ѕазы данных, ѕрограммное обеспечение
ѕрограммное обеспечение
ѕрокурорский надзор
ѕромышленность и производство
ѕромышленность, производство
ѕсихолог≥€, реферат, курсова
ѕсихологи€
психологи€, педагогика
ѕсихологи€: теори€, общение, человек
–≥зне, реферати, курсов≥ з р≥зних напр€мк≥в
–адиоэлектроника
–адиоэлектроника, компьютеры, периферийные устройства
–адиоэлектроника, схемотехника, компьютеры и перифери€
–еклама
–еклама, пабл≥к р≥лейшин, зв€зки з громадськ≥стю
–ел≥г≥€, рел≥г≥Їзнавство, реферат
–елиги€
–елиги€ и мифологи€
–елиги€, религиоведение, мифологи€
–имское право
–иторика
–иторика, ораторське мистецтво, реферат, курсова
–озм≥щенн€ продуктивних сил, –ѕ—, рег≥онал≥стика
—в≥товий ринок ≥ торг≥вл€, реферат, курсова
—ексологи€
—ельское хоз€йство
—емейное право
—истемы св€зи
—оц≥олог≥€, соц≥альна робота
—оциологи€
—оциологи€, статистика
—очинени€
—порт
—татистика
—трахование
—траховое право
—трахуванн€, реферат, курсова
—троительство
—удебна€ система
—хемотехника
—ценар≥њ виховних заход≥в, урок≥в, св€т
“аможенна€ система
“аможенное право
“еори€ государства и права
“еори€ организации
“еплотехника
“ехн≥чн≥ науки, реферат, курсова
“ехнологи€
“овароведение
“ранспорт
“рудовое право
“уризм
”головное право и процесс
”головное право и ”головный процесс
”крањнознавство, реферат, курсова
”краиноведение
”правление
”правление организацией
”правленческие науки
‘≥зика, реферат, курсова
‘≥зкультура, туризм, рекреац≥€, реферат, курсова
‘≥лософ≥€, реферат, курсова
‘≥нанси, м≥жнародн≥, державн≥ ф≥нанси, реферати
‘изика
‘изкультура и спорт
‘илософи€
‘инансовое право
‘инансовые науки
‘инансы
‘отографи€
‘отодизайн
’≥м≥€, реферат, курсова
’ими€
’оз€йственное право
÷≥нн≥ папери, реферат, курсова, диплом
÷енные бумаги и фондовый рынок
÷ифровые устройства
Ёкологическое право
Ёкологи€
Ёкономика
Ёкономика и ‘инансы
Ёкономико-математическое моделирование
Ёкономическа€ географи€
Ёкономическа€ теори€
Ёкономическа€ теори€, политэкономи€, макроэкономика
Ёкскурсии и туризм
Ёргономика
Ётика
Ётика и этикет
ёридическа€ психологи€
ёриспруденци€
языковедение
языкознание, филологи€
 ое что о кое чем :)
Script works 0.1169 seconds